Людно було минулої суботи на березі Хрінницького водосховища. Понад півсотні спортсменів з Луцька, Львова, Києва та Рівного приїхали до водойми, дехто й зі своїми дружинами та малими дітьми. І хоч лише одиниці з присутніх могли похвалитися значними спортивними досягненнями, особливої різниці між професіоналами та початківцями не відчувалось. Всіх їх об’єднувало одне — любов до підводного світу. Розповідати про його принади кожен з них може годинами. Втім, кожен з оповідачів обов’язково додасть: «Аби по-справжньому відчути красу підводного світу, потрібно його хоч раз побачити».
Зарибненням поки займаються лише небайдужі Спортсмени-підводники не випадково зібралися саме на Хрінницькому водосховищі. Кожен з них склався грошима для єдиної спільної мети — зарибнити одну з найбільших громадських водойм Рівненщини. В суботу присутні випустили у водосховище дві тонни малька коропа, білого амура та товстолобика. Ще кілька років тому Хрінницьке водосховище було одним з найбагатших за своїми рибними запасами. А нині під водою, каже відомий в усьому світі спортсмен-підводник та підводний кінооператор Андрій Лагутін, бідність рибних запасів водойми дуже впадає у вічі: — Вперше на цій водоймі я був кілька років тому. Ми разом із Сергієм Партасом знімали підводне кіно. Тоді ця водойма була унікальною за своїми природними багатствами та розмаїттям риби. Водосховище знаходиться на місці затопленого лісу. Риба тут дуже добре розмножувалась. Поки не дозволили на водосховищі промисловий вилов. За словами пана Лагутіна, в таких масштабах на вітчизняних водоймах подібні акції із зариблення ще не проводились. Столичні спорстмени-підводники вирішили перейняти досвід колег з Рівного і провести зарибнення на Дніпрі та Канівському водосховищі. Саме на цих водоймах після того, як навесні там спустили воду, чимало риби загинуло — подавило льодом. Підтримали своєю присутністю акцію місцевих підводників і представники державного управління охорони навколишнього середовища. — Торік обласна рада прийняла програму із зарибнення усіх загальних водойм області, — каже начальник відділу Державного управління охорони навколишнього середовища в Рівненській області Олександр Кирильчик. - Розрахована вона на п’ять років. У рамках програми має бути виділено 800 тисяч гривень на придбання малька риби. Втім, зважаючи на відсутність бюджету, кошти ці поки не виділено.
Хвилина без повітря Підводне мисливство вважається одним з найнебезпечніших видів спорту. Більш небезпечним є лише стрибки з парашутом з хмарочосів та гірських схилів. Небезпеку для підводних мисливців у наших прісноводних водоймах складають залишені браконьєрами риболовні сітки, снасті, ліска та гачки, за які можна зачепитися гідрокостюмом. Крім того, побиті пляшки та решта непотребу, якими нині захаращені озера та річки. Додаткові незручності при зануренні у воду створює і погана видимість у прісноводних водоймах. Навіть за ясної погоди сонячні промені проникають у воду лише на десять метрів. Далі кольори стають сіро-зеленими і згодом взагалі втрачаються. Спортсмен змушений занурюватися навпомацки у повній темряві. Саме тому мисливці-підводники завжди намагаються пірнати в парі. Поки один знаходиться на поверхні водойми — інший тим часом занурюється на дно. — Був випадок на річці Стир, — пригадує президент Федерації підводного спорту та підводної діяльності м. Рівне Сергій Партас. — Мій напарник на глибині сім метрів у завалі дерев зачепився гідрокостюмом за гачок кинутої донки. Ліска була товщиною в міліметр, тому руками порвати її було неможливо. Крім того, вибратися з тієї глибини йому було дуже важко, оскільки заважали завалені дерева. Якби він пірнав тоді один, то навряд чи вижив би. Сергій Партас впевнений, що кожна людина незалежно від рівня фізичної підготовки та об’єму легенів здатна затримувати дихання як мінімум на три хвилини. Це одна з основних вправ, якої навчають майбутніх підводних мисливців інструктори у Федерації. Втім, цей трихвилинний поріг можна перевищувати лише тоді, коли тіло знаходиться нерухомо у воді. Коли ж спортсмен в русі під час занурення, затримувати дихання більш як на хвилину спеціалісти не рекомендують. Кажуть, виникає загроза знепритомнення через перенасичення організму вуглекислим газом. Таким чином, за хвилину потрібно встигнути опуститись на потрібну глибину, зорієнтуватись, знайти, якщо пощастить, і вполювати потрібну трофейну рибу.
Фільми зроблені на ентузіазмі ...На берег водойми заїхали дві вантажівки з рибою. Присутні залишили насиджені місця біля вогнищ та казанків з недовареною юшкою та пішли ближче до берега. Тим часом п. Партас разом зі своїм колегою п. Лагутіним почали переодягатися у гідрокостюми. Сподівались відзняти на відео момент, коли мальок риби буде випущений у водойму. Переодягаючись пан Партас пригадав, як вперше спробував підводне полювання: — Вперше пірнув під воду, аби вполювати рибу, ще в дитинстві. Тоді робили саморобні пристрої для підводного полювання — натягали на два пальці гумовий джгут і з нього стріляли загостреним металевим прутом. Звичайно, пірнали тоді не на таку глибину, як нині, втім, полювання було не менш захопливим. Згодом дитяче захоплення переросло у професійне заняття підводним полюванням. Придбав відео— та фотоапаратуру. — Відеозйомку почав для того, щоб мої друзі могли побачити всю красу підводного світу, яку я як підводник на власні очі можу побачити, — продовжує пан Партас. — Хотів довести їм, що підводний світ наших прісноводних водойм не менш цікавий і красивий, ніж на морях чи океанах. Зрештою, для того, щоб його побачити, не потрібно далеко їздити. Достатньо бажання, маски, ластів та трубки. Спочатку, каже пан Партас, це було аматорське відео. Лише згодом, набувши певного досвіду підводного оператора та достатньої кількості відеоматеріалу, він спробував створювати фільми. Зізнається, що іноді для того, щоб відзняти кілька цікавих кадрів, потрібно кілька годин провести у воді. Ускладнюється завдання й тим, що час, який проводить оператор під водою, обмежений лише кількома десятками секунд, оскільки вся зйомка проводиться винятково на затримці дихання. Аквалангом Сергій Партас не користується: — Запасів кисню в акваланзі вистачає лише на 40 хвилин. Далі він перетворюється на непотрібний баласт. Для того, щоб зробити авторський 20-хвилинний відеофільм, потрібно відзняти 20 відеокасет. На кожну з них вміщається по 15 годин чорнового відеоматеріалу. От і порахуйте, скільки часу потрібно провести під водою. Крім того, акваланг обмежує маневреність віеооператора під водою. Зрештою, він дуже шумний, тому з ним навряд чи вдалося б так близько підійти до риби, що живе у прісноводних водоймах. Вона і без того дуже ляклива. Після того, як назбирає достатню кількість відеоматеріалу, власноруч його монтує ночами на комп’ютері. У творчому доробку Сергія Партаса вже 14 авторських відеофільмів, відзнятих на водоймах області. Два з них перемагали на відомому кінофестивалі підводних фільмів «Срібна акула». У фіналі відеофільми Сергія Партаса обійшли за рейтингом навіть фільми відомого у світі метра підводної зйомки Кусто.
