Чи можна стати «рубльовською дружиною», вийшовши за тракториста? Доїхати від Львова до Берліна за 20 гривень і не знайти жодної кав’ярні? Так! Якщо ви потрапили в села і хутори — тезки «великих» міст і місць.
Українська Рублівка віддалена від Києва на 230 км і знаходиться під Черкасами. «Рубльовське шосе» представляє собою розбиту сільську дорогу, а населення ледве перевищує два десятки осіб. Прикметно, що скаржаться селяни на ті ж проблеми що й... російські олігархи. Так само не можуть добратися до столиці, як і їхні «тезки» до Білокам’янної. Тільки там заважають затори, а в нас — автобус у село вже давно не ходить. На Рубльовці під Москвою не вистачає дорогих бутиків, а на Черкащині сільпо працює лише тричі на тиждень. Що ж стосується місцевих багатіїв... Пенсіонери лише сміються з цього приводу. Мовляв, у Союзі 60 рублів одержували, а нині і зовсім злиденні. Умовні «олігархи» тут — дачники. Вони живуть порівняно із селянами краще. Так, відставний підполковник МВС Василь Наконечний одержує пенсію в РФ, розводить індиків, кролів та й авто в нього не «Жигулі», а «Тойота» : «У мене дочка вийшла заміж за москвича, і я з ним їздив у їхню Рубльовку. Так скажу вам — у нас природа ого-го! Там — просто вулиці, а в нас і озера, і пагорби. Швейцарські гори, тільки в мініатюрі. А взимку козулі просто до будинку приходять. Ніяких катаклізмів, так що в нас — не так грошовито, але однозначно краще, ніж у їхній Рубльовці». Житло Рубльовка — $1 млн. с. Рублівка — $3 тис.
Червоний Київ: Чапаєв і майдан на цвинтарі Знайти хутір Червоний Київ (Миколаївська обл.) не так і просто. Але з іншого боку — навіщо наносити на карту населений пункт, де живе лише двоє?! Поки ми розпитували про дорогу в сусідньому селі Соколовка, бабусі задавали нам запитання: «Навіщо вам туди? Там же тільки електрик Ковтанюк, якого називають Чапаєв. Тому що звати його Василь Іванович!». У середині минулого століття цей хутір тягнувся на три кілометри. Тут була і птахофабрика, і ферма, і піщаний кар’єр. Нині село спорожніло. Хто перебрався в сусідні населені пункти, хто — на цвинтар. Саме напроти цвинтаря і стоїть єдиний житловий будинок. Чапаєв-Ковтанюк провів собі електрику, «засклив» вікна целофаном, відремонтував хлів, тримає бичка, корів. За продуктами в сусіднє село їздить з дружиною на велосипеді. «Де у вас тут Хрещатик?» — запитали ми в «червоних киян». Вони вказали рукою на цвинтар. Мовляв, ось там тільки й людно, як на столичному Майдані. До слова, назвали так хутір тому, що першими поселенцями були саме справжні кияни, а «червоний» — тому що перебралися туди після революції. Чому ж не їдуть останні жителі? Ковтанюки на це запитання відповідати не захотіли, а в сусідньому селі підозрюють, що електрик почувається в селі «президентом», робить що хоче, може і зайвого випити, і підібрати що погано лежить у сусідніх руїнах, «а в нас він би на очах був і так вільно не поводився». Площа Київ — 850 км.кв. Червоний Київ — 0,2 км.кв.
Село Львів: молочний кисіль замість кави ”До нас у село якось львів’янин помилково приїхав. Повертався додому з Миколаєва і автобус переплутав. Він, звичайно, дорогою запідозрив недобре: «Куди це ви мене везете?», але потім рукою махнув, мовляв, поїду подивлюся, що це за село таке Львів. А коли їхав від нас, сказав, що дуже сподобалося. У нашому степу не гірше, ніж у Карпатах: Південний Буг з порогами і скелі», — таку історію розповів нам житель села Львів Миколаївської області Володимир Медведєв. Та й за нашими враженнями, місця й справді там чудові. Село розташоване біля річки. Навпроти села — мальовничі скелясті обриви, а дорога до берега йде через степові пагорби, які, здається, навіть у березні пахнуть ароматними травами. «У нас така тиша влітку, що за нею зі столиці приїжджають», — розповідають місцеві. Але якщо для дачників далекість села — радість, то місцевим доводиться, буквально, несолодко. Тут не те що знаменитих львівських кав’ярень, навіть магазину немає, лише раз на тиждень приїжджає машина з продуктами та іншими товарами. «Каву ми у своєму Львові п’ємо, але більше любимо молочний кисіль і пиріжки із сиром», — розповідали нам селяни. Звичайно, середньовічної архітектури в селі, яке виникло після революції, немає. Єдина «історична» визначна пам’ятка — руїни водяного млина. «Може, там нечиста сила водиться?» — запитали ми в селян, згадавши розповіді про львівських примар. «Водиться! Гадюки і водяні змії», — розсміялися місцеві рибалки. І ще кілька фактів. Через проблеми з роботою люди із села роз’їжджаються, будинки продають за 2-3 тис. «Доларів? Так у нас про таку валюту й не чули», — дивувалися пенсіонери. А дивна назва села походить від прізвища його засновника — Львівського. примари Львів — Чорний Чернець Село Львів — Водяні Змії
Нова Прага: церква-трансформер і слід Катерини ІІ ”Валю, ти в Празі? Чи в сусідньому селі?» — це не розмова двох наших снобів у Чехії. У Черкаській області є село Нова Прага, і її мешканці для зручності частенько скорочують назву. Про дивну назву існує кілька легенд. Найпоширеніша: імператриця Катерина II якось подорожувала через село, і чимось воно їй нагадало Прагу. Чим? Селяни лише розводять руками: «Ми ж у Празі не були, порівняти не можемо». Більш достовірна версія: у часи Олександра I тут квартирувався «Празький полк», і хтось жартома написав у листі зворотну адресу «Нова Прага», назва прижилася. Що спільного в «тезок»? У наших, як і в чехів, — культ м’ясних страв. Тільки замість сосисок і ковбас тут віддають перевагу запеченій свинині й котлетам. У радянські часи було навіть пиво «Новопразьке», але нині від заводу залишилися лише стіни. Не залишилося сліду й від хлібозаводу. Раніше він гримів на всю околицю. Булки випікали за стародавнім рецептом на воді з артезіанської свердловини. Та й місцевий клуб ось-ось розвалиться. Але виною тому не фінансовий безлад — до революції над селом височіла церква, комсомольці її переобладнали на клуб, і от без малого сто років як клуб знову валять, щоб... побудувати храм. ЇЖА Прага — сосиски, ковбаси с. Нова Прага — котлети, запечена свинина
Берлінцям у війну було легше ”До Берліна довезете?» — посередині розбитої дороги під Львовом таке запитання звучить анекдотично. «Легко! Тільки паспорт закордонний з візою покажіть», — жартує у відповідь веселий водій у кепці. ”У старовину «берлінами» називали карети, які тут і майстрували», — пояснює етимологію «імені» села берлінець Василь Білий. У СРСР село перейменували на Хмільне (у 1982 році повернули стару назву) — тут росте хміль, з якого на місцевому заводику колись робили пиво, тепер берлінці поставляють хміль на виробництво пива у Львів. Під час Великої Вітчизняної німці були спантеличені. «Думали, що селяни розігрують або не розуміють, що говорять, відповідаючи на запитання німців: «Де ми?». Перепитували по кілька разів. Потім їм було приємно від «рідного» слова, і вони навіть ставилися до нас більш поблажливо», — згадує 80-річна Степанія Цех. «У 1944 році ми говорили: візьмемо малий Берлін, а там — і великий», — розповідає львівський ветеран Анатолій Савельєв. Німці і тепер навідуються в «малий Берлін», фотографуються на пам’ять біля таблички з назвою села. Щоправда, ніхто із селян не «шпрехає», тому поговорити по душах з «родичами» не можуть. Ще один зв’язок з Німеччиною — син місцевої вчительки одружився з німкенею і поїхав до неї жити. А водій Віталій Романець жартівливо додає, що є в селі своя «берлінська стіна». До 1918 року біля села проходив австро-російський кордон: «Нині на тому місці військові частини. І збереглися залишки стіни з гачками, до яких колись прив’язували коней перед переходом кордону». А хваляться берлінці депутаткою Верховної Ради СРСР, 63-річною Софією Дудкою. По-перше, майже півстоліття вона вирощувала рекордні врожаї цукрового буряку. По-друге, вибивала в Москві для Львівщини трактори і сівалки і клопотала за несправедливо, на її думку, засуджених земляків. Їй вдалося добитися амністії аж для 1500 осіб. «Їх же судили за вкрадену курку або картоплю. А багатьох просто підставляли». По-третє, двічі на рік колгоспниця їздила в Москву на сесії ВР. Пам’ятає, як після вечері з депутатами в Кремлі затягла українську пісню дуетом зі співаком Дмитром Гнатюком і була особисто знайома з Генсеком Леонідом Брежнєвим. І нарешті, по-четверте, вона побувала в німецькому Берліні як делегат Всесвітнього фестивалю молоді: «Жартувала з іншими хлопцями, що я з Берліна — не вірили. У нас кожен прагне собі більший шматок урвати, про інших не дуже думають, а там не так. Тому й живуть краще». транспорт Берлін — Maybach с. Берлін — бричка
Китайгород: китайці намагалися створити тут секту Ще один населений пункт, який викликає асоціації із закордоном, — Китайгород. Він розташований за 80 км від Дніпропетровська. Але китайців серед місцевих жителів немає. «Від нас навіть молодь їде, а що тут китайці забули?» — каже 70-річний Василь Рижко. Але все-таки китайський слід узяти нам вдалося. Виявилося, що кілька років тому група вихідців з Піднебесної зацікавилася селом через його назву, шукала побратимів і навіть намагалися купити собі житло. «Це були сектанти зі своїм пастором і релігією. Подивилися на наші три церкви, поспілкувалися з батюшкою і зрозуміли, що робити їм тут нічого. Православні ми», — розповів голова сільради Сергій Марченко. ”Назва Китайгород походить з татарської й означає «укріплене місце». На краю села біля трьох церков XVIII століття залишилися насипи валів. Так що з Китаєм ми ніяк не пов’язані», — пояснив місцевий краєзнавець Анатолій Білоконь. Ми продовжили пошуки і знайшли «китайців» майже в кожному дворі. Так, усі жителі села мають невеликі мопеди, винятково китайського виробництва. Притому, що в околишніх селах розповсюджений засіб пересування — велосипед. «Міцні машинки, можна картоплю возити, помідори», — радіють селяни. населення Китай — 1 338 613 000 чоловік Китайгород — 2000 чоловік
