Світлана Арістова народилась у Магадані в 50-градусний мороз саме на Водохреща. Ті морози ніби загартували і додали сили духу й міцного характеру маленькій дівчинці, яка через десятки років стане сильною і вольовою жінкою-керівником. Майже 20 років вона працювала головою Кузнецовської міськради, а нині очолює судову адміністрацію в Рівненській області.
Батьки пані Світлани родом з України, а їхня донька з’явилась на світ у далекому російському краї, бо батька, який був будівельником, на початку 50-х направили в Магадан на роботу. — Коли я народилась, було 50 градусів морозу. Забирали мене з пологового будинку у ведмежій шкурі, — пригадує пані Світлана, — мій день народження якраз на Водохреща припав. Кажуть, що хто народився такого дня, ті щасливі люди… Через два роки після народження доньки батьки переїжджають в Новокузнецьк, а згодом — на будівництво ТЕЦ у Бурштин . Так, родина з 1964 року опинилась на Івано-Франківщині. Світлана росла не одна, в неї було ще два менших брата — нині один живе в Бурштині Івано-франківської області, другий — в Іркутську. У школі Світлана вчилась добре, от тільки іноді виникали непорозуміння з деякими вчителями: Нам поміняли вчителя з одного предмета, а наш клас хотів, щоб залишили попереднього. От ми і вирішили влаштувати бойкот. Я була секретарем комсомольської організації, тож підбурила клас і ми вилізли на дах школи, таким чином демонструючи свій протест. Після цього випадку директор школи нас, звичайно, по голові не погладив, проте залишили того вчителя, якого ми хотіли.
З піонервожатої — у мери Після закінчення школи Світлана вступає в педагогічний інститут; невдовзі її батьки розлучились, і вона вирішила перевестись на заочне відділення. Згодом Світлана закінчує з відзнакою вищу партійну школу і йде працювати в школу старшою піонервожатою. На той час припадає знайомство Світлани з майбутнім чоловіком Борисом Арістовим, який приїхав з Уралу працювати на Бурштинській ТЕЦ. — Якось викликали мене в Бурштин і запропонували посаду директора піонерського табору, який щойно побудували на березі річки. Працювати з дітьми було цікаво, тим більше, що завжди мріяла стати педагогом. Роботі віддавалась повністю, там я фактично днювала і ночувала. В 1978 році Бориса Арістова переводять на Рівненську АЕС, вже через рік до нього приїжджає Світлана з маленькою донькою Іринкою. Так доля звела її з містом, в якому вона розкриє свій організаторський хист і уміння працювати з людьми. Коли у 1984 році Кузнецовську надали статус міста обласного підпорядкування і на черговій сесії обирали голову міськради, то кандидатура Світлани Арістової була підтримана одноголосно. Їй на той час було 34 роки.
«Вічний голова» здобувала досвід разом із містом — Чи важко було знаходити розуміння серед колег-чоловіків? — Я мала добру команду однодумців. Однак завжди відчувала до себе прискіпливу увагу як до жінки-голови, адже жінок при такій посаді було небагато. Якось приїхав в Кузнецовськ з робочою поїздкою міністр Непорожній. Програма перебування була насиченою. Він ознайомившись з роботою атомки, інфраструктурою міста. А коли йому представили мене як голову Кузнецовська, то, глянувши на мене, як на дівчисько, сказав: «Де ви її знайшли?». Ось така була його реакція… Між тим, кузнецовці щиро і доброзичливо називали пані Світлану «вічним» головою, бо керувала містом майже 20 років: з 1984 по 2003 обіймала посаду голови Кузнецовської міської ради а згодом і міського голови. — Я добре пам’ятаю кожен житловий будинок, побудований за мого керівництва, кожне деревце, посаджене нашими кузнецовцями. Пам’ятаю пуск блоків РАЕС, будівництво шкіл і дитячих садків, — пригадує пані Світлана ті роки, кожний день яких був насичений роботою, яка приносила задоволення. — Пізніше у молодому місті з’явились ветерани війни і праці, афганці. Потрібно було вирішувати і їхні питання.. Кузнецовськ — своєрідне місто, його мешканцями були ті, які працювали на АЕС — а це професіонали-атомники, які з’їхалися з усього Союзу, і ті, хто працював у місті: будівельники, медики, вчителі. У значній мірі життя міста залежало саме від атомки. Тому Світлані Гнатівні, як керівнику, потрібно було, насамперед створити команду, підібрати кадри, а ще знайти важелі впливу і компроміс з керівництвом АЕС, для того щоб місто повноцінно розвивалось та розбудовувалось. І це вдалося. Зокрема, й завдяки тому, що хороші стосунки у міського голови склалися з директором АЕС Володимиром Коровкіним, з яким і починали розбудовувати Кузнецовськ.
Кар’єра і сім’я Здавалося б, чого ще бажати — кар’єру зроблено, вона займається улюбленою справою, проте не в характері пані Світлани зупинятися на досягнутому. У 1996 році вона закінчила Харківську національну юридичну академію. А з 2003 року очолила судову адміністрацію в Рівненській області. — Років два тому до мене приїжджала делегація з Кузнецовська, просили, щоб знову балотувалася на міського голову. Але, вважаю, це було б неправильно. Як кажуть, двічі в одну річку не ввійдеш… Світлана Гнатівна з чоловіком Борисом Миколайовичем мешкають у Рівному. Донька з сім’єю теж. Доводиться усім разом зустрічатись не так вже й часто, проте не забувають про родинні і християнські свята, на які обов’язково збираються. Борис Миколайович каже, що вони з дружиною доповнюють один одного і коли бувало важко в житті, то починав читати або ж писати власні вірші. — Коли ти — жінка-керівник, то спрацьовує внутрішнє «обмеження» в поведінці, в одязі, бо розумієш, що на тебе дивляться, оціюючи, позаяк є публічною людиною, — зізнається пані Світлана. — У нас в сім’ї було повне розуміння того, що я займала відповідну посаду, могла затриматися на роботі, тому зайвих і незрозумілих запитань у чоловіка не виникало. Він теж був атомником, тому розумів усю значимість моєї роботи. У хатніх справах мені допомагала мама, щоправда, ніколи не втручалась в моє життя — я прокладала свою долю сама. До речі, мама у мене дуже м’яка за характером, а от батько — жорсткий, вочевидь від нього я успадкувала свій характер... Якщо зараз підсумувати прожиті роки, то можна жартома сказати, що моє життя — це трибуни, кабінети, наради і величезна відповідальність за людей, з якими працювала і працюю.
