Священик-футболіст

1625 0

Ми у соцмережах:

Священик-футболіст

Священик Павло Дубінець не тільки служить у церкві у селі Морочне, що на Зарічненщині. Він і екскурсії по усьому району проводить, і у футбол зі школярами побігати не проти. А в його домашній бібліотеці нерідко позичають книги місцеві вчителі — кажуть, такої літератури немає навіть у районному центрі.

Завдяки священику-ентузіасту село Морочне знають далеко за межами району, розповідає завуч Морочненської школи Марія Тишковець: — Буває, їду в автобусі і в розмові з кимсь скажу, що я з Морочного, то одразу відповідають, мовляв, це те село, де батюшка футболіст! Павло Дубінець не просто грає у футбол, він разом із вчителем фізкультури тренує шкільну футбольну команду. Саме священик і став ініціатором створення такої команди п’ять років тому. — Коли мої діти були молодшими, у нас вдома часто бували їхні друзі, — розповідає Павло Дубінець. — Спостерігаючи за ними, я бачив, що їм немає чим корисним зайнятися. А коли вони почали грати у футбол, не знаючи при цьому елементарних правил, я почав їм пояснювати, як правильно бити по м’ячу. Адже і сам я колись грав, а нині стежу за усіма футбольними подіями. Тож пізніше діти самі почали до мене приходити, запитувати, коли знову будемо тренуватися. Потім разом з ними і спортмайданчика облаштували. Працюємо разом зі шкільним вчителем фізкультури — він хороший спеціаліст. Нині у футбольній команді налічується 15 школярів. Це учні найстарших класів, адже, за словами священика, саме вони уже готові до серйознішого футболу. У той час як молодші школярі, дивлячись на старших, і собі вчаться, як не гаяти даремно часу. Стимулу додають і перемоги морочненських футболістів. Бувало, вони навіть у студентів коледжів у футбол вигравали. А ще з допомогою священика неодноразово влаштовували футбольні турніри. — Тренування учнів, звичайно ж, не священицька робота, але якщо молодь наша потребує, щоб її хтось організовував, то чому б і ні? — вважає п. Дубінець. Як розповіли у школі, матеріальної вигоди за роботу з футболістами священик не хоче мати — працює на добровільних засадах. А крім футболу, організовує й інші шкільні заходи. — У нашій школі склалася добра традиція, коли перший урок 1 вересня для одинадцятикласників проводить саме Павло Євгенович, — розповідає Марія Тишковець. — Він ніколи не вказує дітям, до якої релігійної конфесії варто належати, але свої розповіді завжди пов’язує з біблійними історіями. Крім того, батюшка знає дуже багато цікавого, у тому числі і з історії Полісся. І вміє про це захоплююче розповідати, адже і від природи він — жартівник. Тому діти завжди із задоволенням його слухають. Педагоги ж неодноразово звертаються до священика як до власника великої бібліотеки. Нині у ній налічується понад півтори тисячі книжок: церковних, історичних, художніх. Допомагає священик вчителям та учням і в науковій діяльності. Він неодноразово пропонував теми для написання наукових робіт Малої академії наук. Підказував і при написанні цих робіт, адже дуже багато знає і з історії Полісся, і з історії церкви. Любов до цього зародилася іще в дитинстві, коли слухав розповіді учительки історії та спостерігав за дідом з бабою. — Мої батьки щодня були допізна на роботі, тому я часто залишався на ніч у діда з бабою. Я бачив, як вони починали і закінчували день молитвою, як суворо дотримувалися святкових днів і посту. Хоча то й були радянські часи, коли до церкви ходити не можна було. Та й найближча церква знаходилася за 25 кілометрів від села, — веде далі отець Павло. — Тоді я й почав запитувати у діда з бабою про Бога, про молитву і віру. Проте священиком Павло Дубінець став не одразу. Після закінчення школи служив в армії та деякий час вчився в інституті, який, щоправда, незабаром покинув. Натомість почав вчитися служити у церкві. — Духовну семінарію я не закінчував, адже на той час у мене були маленькі діти, і хату будувати треба було. А щоб мене допустили до служби в церкві, я склав спеціальний практичний іспит. Після цього отримав благословення владики на службу в церкві спочатку дяком, а потім і священиком, — пояснює п. Дубінець. — І лише два роки тому, за порадою владики, я закінчив Острозьку академію — спеціальність релігієзнавство. Раніше священик тримав велике господарство — був першим серед односельчан у посіві цукрових буряків, у нього першого з’являлася нова техніка для роботі на полі. А нині усю свою енергію священик віддає роботі у церкві, школі та в районному краєзнавчому музеї. Якщо треба провести екскурсію в районі, то без Павла Дубінця тут не обходяться. Якось священика навіть із похорону забрали, аби він екскурсію провів. А на похорон прислали іншого священика. Павло Дубінець сподівається, що і діти його підуть батьковим шляхом. Старший його син наступного року закінчить школу. Із професією він ще не визначився, проте батько вважає, що з нього вийшов би непоганий священик або ж спортсмен. — Але головне для мене, щоб діти хорошими людьми виросли, — зазначив Павло Дубінець.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також