Як свідчить соціологія, вже понад півроку тому тема безробіття вийшла на перше місце з-поміж усіх інших проблем, які непокоять українців. Знадобилось більше двадцяти років, аби у наших людей встановилися такі ж життєві пріоритети, як і у громадян більшості цивілізованих країн світу: робота — основа усього. Хто має роботу, буде мати і усе інше. Ці прості на перший погляд речі досить довго оволодівали свідомістю більшості наших співгромадян.
Н асамперед хочу наголосити на тому, що проблема безробіття не є такою однозначною, як про це нам розповідала свого часу радянська пропаганда. Тож аби розібратися у цій проблемі і окреслити шлях до її подолання, треба зрозуміти причини безробіття, які бувають різними у різні часи і у різних країнах. Головної причини, яка викликала масове безробіття у часи найбільших світових економічних криз — кризи перевиробництва — у нас поки що немає. Наше безробіття специфічне і має три головні причини. Перша причина — демографічна. У зв'язку з підвищенням пенсійного віку для жінок дуже велика частина працівниць залишилась на своїх робочих місцях і не звільнила ці місця для молодих. Як і кожна проблема демографічного характеру, проблема звільнення робочих місць має як мінуси, так і плюси, які виявлятимуться згодом. Не виключено, що за п'ять років, коли вихід жінок на пенсію знову стане регулярним, жінок не вистачатиме на усі робочі місця. Але це питання майбутнього. Безробітним же треба щось робити вже зараз. У тому, що багато хто потрапляє у безвихідь і не може знайти роботу, є ще один чинник, який і є другою причиною нинішнього безробіття в Україні. Друга причина вітчизняного безробіття — економічна. Нині маємо вкрай повільні темпи створення нових робочих місць. Це обумовлено низькою інвестиційною привабливістю України, за якою ми нині посідаємо одне із останніх місць у світі. У сучасній Україні невигідно розпочинати бізнес, а значить, створювати робочі місця. Причини цього добре відомі і мені вже не раз доводилося про них говорити. Податковий тиск і суцільна корупція не заохочує прихід капіталу в Україну, а навпаки. Підраховано, що середньостатистичний працюючий українець упродовж року 217 днів працює на державу, а решту — на себе. Для порівняння, у США такий самий середньостатистичний працівник віддає державі лише 62 робочих дні. Причому динаміка погіршується. Якщо торік наш показник становив 194 дні, то тепер маємо 217. Кому у таких умовах захочеться вести бізнес? Лише тим, хто близький до влади і хто штучно занижує рівень заробітної платні. Коли в усьому світі конкурентноздатність продукції забезпечується застосуванням передових технологій, то у нас — дешевою робочою силою. Нинішній державі, яка діє в інтересах близького до себе бізнесу, вигідно мати резерв дешевої робочої сили, аби на місце незадоволеного низькою платнею працівника на ринку праці було легко взяти іншого. Висновок — нинішній державі безробіття вигідне! І нарешті третя причина сучасного українського безробіття — соціальна. За відсутності того, що колись називали профорієнтацією, значна частина випускників шкіл навчалася не тому, що буде потрібно на ринку праці, а тому, що пропонували численні вищі навчальні заклади. Аби отримати перспективні, як вони гадали, спеціальності економіста чи юриста, молоді люди та їхні батьки витратили по кілька років часу і чимало коштів. Вони вважали, що "престижний диплом" автоматично забезпечить достойне робоче місце і високу зарплату. Як наслідок у нас тисячі людей із вищою освітою, які не мають і не матимуть роботи за фахом у найближчі роки. І у той же час у нас є тисячі вакансій робітничих професій, які немає ким заповнити. Аби вирішити цю проблему, слід наполегливо роз'яснювати людям, що у ринковій економіці роботу і заробіток дає не диплом, а реальні вміння і знання, які має людина. Але поки що значного зменшення кількості бажаючих навчати своїх дітей за гроші не спостерігається. Як наслідок — психологічні проблеми молодих людей із дипломами, які мало що насправді вміють і навряд чи знайдуть роботу. У цій самій соціальній площині полягає невміння наших людей влаштовуватися на роботу і відстоювати свої права. Молоді люди воліють роками чекати вигідних пропозицій, замість того, щоб йти на ту роботу, яку пропонують, і вже там стверджуватися як фахівець, набуваючи цінності для роботодавця. Сучасне українське безробіття може бути подолане лише з двох сторін. Першою стороною має бути держава, яка активно втручається у ринок праці і своєю політикою зберігає старі робочі місця та створює нові, захищаючи при цьому інтереси працівників перед роботодавцями. Другою стороною мають бути самі працівники, які замість того, щоб очікувати роботи або миритися із поганими умовами праці та низькою зарплатнею, мають активно боротися за свої інтереси. На сьогодні перша сторона в особі держави здебільшого імітує боротьбу із безробіттям. Тож усе залежить від другої сторони — самих працівників, які мають усвідомити свої економічні інтереси і чинити тиск як на державу, так і на роботодавців. Економічні інтереси — невіддільні від інтересів політичних. Той, хто сам відстоює свої права, робить політичний вибір більш усвідомлено. Його не обманеш вигаданими "протистояннями" чи то між сходом і заходом, чи то між російськомовними та україномовними. Його не купиш гарно "розмальованим" під вибори пустопорожнім політичним проектом. І те, що українці нині вважають головною проблему економіки, вселяє надію, що ми здатні зробити правильний вибір.
