Довелося цими днями трохи поїздити Кіпром. Ця середземноморська країна хоч і має населення та площу як Рівненська область, всього іншого назбирала набагато більше. Але не це наштовхнуло на роздуми. А те, що у п’яти кіпрських містах, де довелося бути, від столиці до по-нашому райцентру, центральна вулиця носить ім’я Макаріоса. Місцеві пояснили, що і у всіх інших населених пунктах те ж саме.
Довелося цими днями трохи поїздити Кіпром. Ця середземноморська країна хоч і має населення та площу як Рівненська область, всього іншого назбирала набагато більше. Але не це наштовхнуло на роздуми. А те, що у п’яти кіпрських містах, де довелося бути, від столиці до по-нашому райцентру, центральна вулиця носить ім’я Макаріоса. Місцеві пояснили, що і у всіх інших населених пунктах те ж саме. Тож Макаріос на Кіпрі виконує нині приблизно ту ж саму роль, що Ленін у СРСР, Ататюрк у Туреччині, Болівар у Болівії тощо. Виконує у сенсі надання свого імені вулицям та усьому іншому. Єдина різниця — того Макаріоса, на відміну від інших згаданих діячів, я добре пам’ятаю. Він був одночасно і архієпископом місцевої православної церкви, і президентом новоутвореної держави. Саме за нього з цією державою робили усе, що хотіли, саме при його керівництві турецькі окупанти вбивали людей, забирали їхнє майно і виганяли з власних осель. Самого ж Макаріоса врешті змусили втекти за кордон. Коротше, нічого видатного чи героїчного цей архієпископ не зробив. Скоріше навпаки. За що ж тоді його так шанують після смерті? За те, що він просто був. У держави, яка існує лише п’ятдесят років, немає інших героїв. А вигадувати їх чи проголошувати такими героями діячів минулого, які й не думали, що колись буде така держава, кіпріотам на думку не спало. Вони ж не українці, які оперативно оголосили «борцями за незалежність» чи не всіх більш-менш помітних політичних і культурних діячів, що мешкали на нашій території у різні роки. Звісно, без їхньої згоди. Залишилось тільки вирішити, хто першим боровся за нашу незалежність — чи то міфічний Аскольд, чи то реальні Володимир Великий чи Ярослав Мудрий? У чому проблема, запитаєте? У тому, що законослухняні кіпріоти мають хоч не дуже видатного, але свого архієпископа, який першим очолив нову державу. І спокійно творять тепер його культ. Навіщо? Бо не можна державі без культу хоч якогось героя. Не буде свого — будуть чужі. Ми ж, не маючи своїх, все тягнемо у герої видатних людей інших епох та інших держав. Чи можна знайти свого? Легко! І не треба заради цього зачіпати Леоніда Кравчука, першого законного українського президента, щоб він був здоровий! Можна просто знайти діяча, який реально існував у часи нашої незалежності і щиро її підтримував. Звісно, такого, якого вже немає серед нас. І нехай він не буде насправді героєм та безгрішним. Головне — це буде справжній символ реальної, а не вигаданої незалежної України. Коли буде треба, наші академіки швидко зроблять його святішим за усіх святих, мудрішим за усіх мудрих, хоробрішим за усіх хоробрих. Назвемо його іменами вулиці, надрукуємо його портрет на новій гривні (недовго залишилось) і забудемо це питання раз і назавжди. Припинимо сперечатися про історію і будемо разом працювати над майбутнім. Залишилось небагато — знайти отого нашого архієпископа.
