Свій трудовий шлях я розпочав у сімнадцять років на фабриці нетканих матеріалів у Рівному. «Клейовий цех», куди мене направив суворий кадровик, напевно, ветеран КГБ, представляв собою дві чи три величезні японські машини, які, не сходячи з місця, виробляли тонку матерію, що підкладають усередину піджаків, аби ті краще тримали форму.
Але щось із тими машинами було не так — клей, що мав просякати крізь бавовняно-синтетичну заготовку, зрадницькі застрягав у залізній сітці, крізь яку мав просочуватись. Як наслідок, машину щогодини зупиняли, аби я разом із таким самим пацаном знімали ту сітку і везли її за територію фабрики, перекидаючи за паркан. Там, на вогнищі з дощок розбитих ящиків та іншого фабричного мотлоху, ми випалювали той клей доти, доки металева сітка не ставала знову чистою.
Звісно, мене тоді зацікавила оця технологія, що не зовсім личила японській машині. У цеховій «курилці» я віднайшов купу кольорових рекламних проспектів до тої машини з фото і текстом англійською. У час поміж черговим тяганням сіток я дізнався, що цією машиною, яка звалася «Вако Койокі», мала б керувати одна людина. У нас же цим займався цілий цех із майстрами, бригадирами, робітниками, профспілковою, комсомольською та партійною організаціями і начальником на прізвище Науменко. Як я зрозумів, отой клей був у нас не японський і тому мені, і таким як я, знаходилася робота. Також я думав над тим, навіщо було тягнути до Рівного дорогу японську техніку, аби угробити її врешті не тим клеєм, віскозою та всім іншим помноженим на кваліфікацію наших фахівців.
З часом я про це все забув. Тим більше, що серед усього японського, що прийшло до нас за останні десятиліття, я жодного разу не чув більше назви «Вако Койокі». Відповідь, чому саме, виявилась несподіваною та на диво актуальною. Я дізнався, що ота «Вако Койокі» була насправді, як тепер кажуть, «фірмою-прокладкою», яка під прикриттям поставок виробничого обладнання завозила до СССР заборонені товари військового призначення, допомагаючи режиму Брежнєва обходити американські санкції. Точно так само, як і тепер. Лише режим цей вже не наш і займаються цим вже інші фірми.
Мені ж залишається тішитись тим, що на тій фабриці я попрацював недовго. А значить, не дуже сильно допоміг агресивному СССР зміцнювати свою боєздатність.