Вермахт і Шакирзян

3147 0

Ми у соцмережах:

Вермахт і Шакирзян

Сорок років тому я навчався у педагогічному інституті. Дорога до цього навчального закладу пролягала в ті часи тихими вуличками, які взимку потопали у снігових кучугурах, а навесні — у цвітінні вишневих та яблуневих садочків. Не пригадаю, коли саме це сталося, чи взимку чи навпаки, тому не стверджуватиму точно, через що саме — снігові замети чи зелень садів я несподівано побачив напис німецькою — «Wermacht».

Це слово було викарбуване фабричним способом на бочці, яку власник скромної садиби використовував для літнього душу, влаштованого на краю городу біля паркану. Для людей мого покоління, вихованих на «перемозі над фашистами», цей артефакт виглядав трохи дивно — все довкіл було прикрашено комуністичними гаслами та портретами Лєніна. А тут раптом Вермахт! Збройні сили фашистської Німеччини у центрі міста! Згодом я збагнув, що забута німецькими окупантами бочка була цілком доречно використана ощадливим господарем. Чому ні? Річ якісна, за понад тридцять років не заржавіла — не викидати ж її на металобрухт! А той напис прочитає хіба що якийсь студент, що ловить гав по дорозі до інституту, замість того щоб згадувати тему останньої лекції з наукового комунізму. Тоді я сприйняв цю несподівану появу Вермахту на моєму життєвому шляху як свідчення хазяйновитості нашого народу, в якого ніщо корисне не пропадає задарма. Тепер не те — бочки на дорозі не валяються! Навіть цвяха з металошукачем не знайти — усе металеве давно і ретельно зібрано моїми земляками і здано на металобрухт. Але ощадливість наших людей за ці роки нікуди не поділася! Це засвідчила пандемія, через яку без маски тепер нікуди не зайти. Народ ці маски слухняно носить. І не просто носить, а й береже. То тут то там бачу людей у масках, прикрашених назвою одноразової місцевої партії, нашвидкуруч заснованої «під Шакирзяна» до останніх місцевих виборів. Партія ця, як і сотні інших, згодом назавжди зникне, не залишивши по собі жодних спогадів. Піде в історію, як пішла колись в історію німецька окупація. Мине років тридцять. І одного разу станеться так, що немолодий вже Віктор Шакирзян (нехай він буде здоровий!) зустріне десь у поліклініці акуратну бабусю у тій самій «партійній» масці, ретельно збереженій цією бабусею впродовж десятиліть в ідеальній чистоті. Не можу знати, про що він у цей момент згадає. Що саме нагадає йому давно забута ним самим назва? Так само як сорок років тому я не знав, що нагадувала тоді шістдесятирічному хазяїну бочка з надписом «Wermacht».


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також