У вівторок пішов на акцію протесту в Києві. Після восьмої вечора біля повороту з Інститутської на Банкову зібралося кілька тисяч людей, аби висловити свій протест з нагоди судового вироку Стерненку. Ну як можна було туди не піти? Хоча б для того, аби побути годину-другу серед порядних людей.
Бо прийшли на цей протест не професійні мітингувальники, які роками працюють в урядовому кварталі та інших місцях у центрі столиці, зображаючи то «обманутих вкладників», то «незахищених ФОПів», то «обурених вчителів»… Цих «професіоналів», які чи не щодня по обіді топчуться під станцією метро, очікуючи розрахунку, слід збирати щонайменше за добу до «протесту». Акція ж «за Стерненка» була зібрана за декілька годин через соцмережі, тож там були в основному студенти та інша небайдужа молодь, і не лише молодь. Було ще трохи політиків і провокаторів — як без них? Але я не про це. Мене зацікавили вимоги народу щодо суду, який у нас як був продажний, так і залишається. Люди вимагали справедливості. Від кого? Ось у цьому, як на мене, головна проблема наших судів, які можуть прийняти будь-яке рішення й оголосити будь-який вирок і їм за це нічого не буде. Бо суд у нас незалежний. А хто заважає йому бути водночас продажним? Подивіться на маєтки суддів, прокурорів та інших «правоохоронців», яких повно довкіл кожного українського міста. Вони на зарплатню це все купили? Звісно, що ні. Вони що, ідіоти, щоб працювати за дурну зарплату, коли їм завжди готові «занести»? Як не візьмеш, візьме інший, а ти залишишся дурнем! Але це лише верхівка піраміди! Аби потрапити на посаду судді, якому «несуть», слід спочатку самому «занести». І не раз, а багато разів. А щоб не вигнали, треба ділитися тим, що тобі «занесли», з ким треба. Ця система працює у нас десятиліттями — юнаки та дівчата йдуть навчатися на суддів та прокурорів саме за тим, щоб їм потім «заносили». Інших немає. Ті, хто цього не хоче, просто нікуди не потрапляють! Тож якщо раптом станеться диво і всі продажні українські судді-прокурори кудись в одну мить зникнуть, то нічого не зміниться — на їхнє місце прийдуть такі самі! Інших не існує! Що робити, запитаєте? Не знаю. Можу лише нагадати стару байку про паризького екскурсовода, який щохвилини просив туристів дивитися у Парижі на історичні пам’ятки, а не на продажних жінок довкола них. Коли хтось із екскурсантів запитав у гіда, чи є у Парижі жінки не продажні, той відповів, що є, звісно. Але вони ну дуже дорого коштують! Так і з нашими суддями — аби щось з ними зробити владі та суспільству, слід буде заплатити ну дуже високу ціну. І ми навіть не уявляємо, яку саме!