Випадково натрапив на повідомлення про церемонію визначення «людини року». Дуже здивувався. Гадав, що цей, з дозволу сказати, бізнес вже не актуальний. Виявилося, що це не так. Та почнемо із першоджерела, з дев’яностих років, коли одні несподівано отримали багато грошей, а інші допомагали їм від цих грошей красиво позбавитися. Бо що було у нас до тих часів? Яка слава, яке визнання? Портрет на дошці пошани? Звання «почесного громадянина»?
Випадково натрапив на повідомлення про церемонію визначення «людини року». Дуже здивувався. Гадав, що цей, з дозволу сказати, бізнес вже не актуальний. Виявилося, що це не так. Та почнемо із першоджерела, з дев’яностих років, коли одні несподівано отримали багато грошей, а інші допомагали їм від цих грошей красиво позбавитися. Бо що було у нас до тих часів? Яка слава, яке визнання? Портрет на дошці пошани? Звання «почесного громадянина»? А слави та визнання дуже хочеться усім. Тож коли по наших краях почали вільно ходити гроші, чекати, поки тим визнанням будуть торгувати, довго не довелося. Один за одним виникали усілякі «рейтинги», якими пишалися наші не дуже далекоглядні співгромадяни. Схема була проста — «людиною року» визначали тодішнього президента, а право побути поруч із ним на нагородженні й теж отримати якусь «номінацію», продавалося за гроші. На початку бізнес цей йшов дуже успішно — бажаючих постояти поруч із Кучмою на великій сцені і бути показаним по телевізору було вдосталь, і грошей вони не шкодували. Та вже за кілька років «почесні відзнаки», за які платили чималі гроші, мали вже практично усі, тож знаки ці стали предметом інтер’єру, щось на зразок попільнички. Звісно, що такий простий і легкий бізнес знайшов купу послідовників. Тож пропозицію бути відзначеним у рейтингу почали одержувати практично усі, хто або мав такі-сякі гроші, або виглядав як такий, що ці гроші має. Таким людям надходили листи з повідомленням, що вони визнані переможцями такого-то конкурсу і будуть урочисто нагороджені. А наприкінці листа був рахунок на чималу суму. Нормальні люди, як мені здавалося, мали викидати такі листи у сміття одразу. Виявилось, що це не зовсім так. Бажаючих одержати хоч якусь славу, нехай і за гроші, знайшлося, знаходиться і буде знаходитись достатньо, аби прогодувати усіх цих організаторів «рейтингів». Це як кохання за гроші, дарма що виглядає зовні не так. Хоча кохання за дуже великі гроші виглядає теж непогано. Принаймні ніхто не прикидається. Одне тішить, перші особи на це вже не ведуться. Розуміють, що не варто бути приманкою у бізнесі дрібних і не дуже жуліків. Але і без них справа «людини року» та інших подібних проектів існує і розвивається. Може, воно і треба так? Щоб людина, на яку з тих чи інших причин мало звертають увагу, могла назбирати грошей чи взяти кредит і купити собі право на кілька хвилин вийти на сцену й отримати щось під музику та оплески. Це ж краще, ніж ті самі гроші пропити, чи не так?
