У часи моєї юності слово «суботник» мало два значення. Перше, загальноприйняте — безплатний робочий день у суботу. Друге, розмовне — представник релігійної течії, яка забороняє віруючим працювати у суботу. Звісно, що офіційна влада тоді у суботу працювати не забороняла, а навпаки. Суботники, тобто організована безплатна праця громадян, проходили кілька разів на рік, а головним суботником був «ленінський комуністичний», який відбувався у третю суботу квітня. У цей день ті, хто виробляв щось корисне, просто виходили на роботу і працювали задурно, а тих, хто бив байдики по численних «конторах», організовано виводили підмітати вулиці. Єдиними, хто радів тому суботнику, були школярі та студенти, які цього дня не вчилися (субота тоді була навчальним днем повсюди), а працювали на свіжому повітрі. Ефективність тої праці була відома. Виведені на вулицю «конторські» та школярі зі студентами рухали тими мітлами та лопатами так, ніби були тими самими «суботниками», яким віра забороняє щось робити у цей день.
У часи моєї юності слово «суботник» мало два значення. Перше, загальноприйняте — безплатний робочий день у суботу. Друге, розмовне — представник релігійної течії, яка забороняє віруючим працювати у суботу. Звісно, що офіційна влада тоді у суботу працювати не забороняла, а навпаки. Суботники, тобто організована безплатна праця громадян, проходили кілька разів на рік, а головним суботником був «ленінський комуністичний», який відбувався у третю суботу квітня. У цей день ті, хто виробляв щось корисне, просто виходили на роботу і працювали задурно, а тих, хто бив байдики по численних «конторах», організовано виводили підмітати вулиці. Єдиними, хто радів тому суботнику, були школярі та студенти, які цього дня не вчилися (субота тоді була навчальним днем повсюди), а працювали на свіжому повітрі. Ефективність тої праці була відома. Виведені на вулицю «конторські» та школярі зі студентами рухали тими мітлами та лопатами так, ніби були тими самими «суботниками», яким віра забороняє щось робити у цей день. Те ж саме було на виробництві, де у суботник в обід майже офіційно влаштовували пиятики, а по обіді ніхто вже не працював. Згодом, коли комунізм втратив актуальність як спосіб примусити людей працювати задурно або хоча б щось підмітати чи прибирати, згадали про традиційні народні «толоки». Насправді ці згадки були не дуже вдалою спробою влади вирішити проблеми весняного благоустрою звичним методом — прибиранням людьми задурно вулиць, парків та інших територій. Тож заглохли ті «толоки» ще швидше за суботники. Чи то не хоче наш народ безплатно працювати, чи кількість прихильників релігійних течій, які забороняють у цей день щось робити? Гадаю, що, скоріше за все, причиною є перше. І це нормально — досить державі користуватися дармовою робочою силою. А щодо благоустрою, то нинішня квартплата дає нам право запитувати про цей благоустрій з тих, кому ми платимо за комунальні послуги. А чому ні, власне? Чому нам не помінятися ролями? Бо ж скрипить на зубах пісок, все довкола у пилюці. Хочеться, аби все було чисте, помите, пофарбоване! То, може, повиганяти тих начальників жеків, водоканалів, комуненерго та інших, кому ми платимо за постійно зростаючими тарифами? Нехай повилазять із будиночків, які позводили за наші гроші, і попрацюють трохи фізично! Не вийде, на жаль. Не тому, що ідея погана, а тому, що дармова праця не на себе заздалегідь непродуктивна. Хіба що посміятися вийде. Та й хто їх з тих будиночків повиганяє? Міліція, яка останнім часом усі сили витрачає на те, щоб не бути перейменованою у поліцію? Чи, може, совість, перепрошую? Тому пропоную слово «суботник» взагалі забути. Якось і без нього до свят доживемо. А там травичка зелена піде, ми по сто грам вип’ємо, ковбаскою закусимо… І підемо працювати кожен на себе. Хто скільки хоче, хто скільки зможе. Можна і в суботу, якщо релігія дозволяє.
