У Миколи Карасика з Клеваня — сад новорічних красунь. На двох сотках землі він зумів виростити 30 хвойних дерев різних порід, які посадив з… насінини. Односельчани вважають його диваком, який нераціонально використовує свою землю, адже чоловік виростив їх не на продаж, а заради задоволення.
— З чого почалося це царство ялинок — до сих пір не можу зрозуміти, — розповідає Микола Карасик. — Мабуть, з любові до природи, яку в мені виховували дід з бабою. Я з дитинства любив ліс, квітники, садки. Пам’ятаю, що бабуся вирощувала не моркву, петрушку й іншу городину, як усі, а троянди, півонії та інші квіти, які потім обмінювала на ринку на харчі. Тож відтоді десь в мені закарбувалася думка, що оцих сараїв, сіновалів, гною за хлівами біля хат не повинно бути — це суперечить елементарним санітарним нормам. Замість них має бути, наприклад, оранжерея екзотичних квітів, як ось у французів чи чехів, у яких будиночки просто потопають в квітниках. Через це в Клевані мене вважають диваком, адже тут люди мають небагато землі, тому вирощування свиней, інших домашніх тварин, а також картоплі, буряків, городини на кожному клаптику землі — норма. З одного боку, я їх розумію, адже знаю, як тяжко «розвернутися» на кількох сотках землі, а з іншого, так хочеться, щоб і в нас на кожному подвір’ї був невеличкий райський сад. Свої перші дві ялинки, розповів пан Микола, посадив близько 30 років тому: — Я привіз два саджанці канадських ялинок з Березнівської лісової школи. Ці ялинки мають дрібненьку м’яку хвою і їх рідко де побачиш, тому я й обрав їх серед усіх інших. Вони до сих пір залишаються моїми улюбленими. По закінченні школи я одразу пішов працювати, заочно навчаючись у Березнівському лісовому технікумі. Пізніше пошкодував, що не продовжив учитися у вищому навчальному закладі, але ситуація була така, що мав уже дружину й двоє дітей. Тож я постав перед вибором — сім’я чи навчання, і вибрав сім’ю. Лісником пропрацював шість років. Робота була виснажливою і займала багато часу. Ліс, в якому треба було робити обхід, був аж за 25 кілометрів від домівки, які я долав туди й назад на велосипеді. Треба було стежити за вирубкою і чисткою дерев, оберігати ліс від пожежі, захищати від браконьєрів. Обходи робив, так би мовити, «своїми ногами». За шість років зрозумів специфіку роботи лісника, через що, мабуть, з неї й пішов. Я просто пропадав на роботі, адже поняття про вихідні в лісника немає, а в мене — діти, яких треба виховувати. Після цього любитель вічнозелених красунь опанував різні професії: від бджоляра до слюсара. Зараз він отримує пенсію і живе, за його словами, в своє задоволення, реалізовуючи різні ідеї. Однією з них був сад, де ростуть блакитні ялинки, сосни, модрини, туї. Поряд з хатою красується 7-метрова тсуга, голочки якої, якщо їх розтерти, пахнуть лимоном. Більшість дерев пан Микола виростив з насіння шишок, які збирали разом з дружиною в парку. Цікаво, що колишньому лісникові вдалося таким способом виростити блакитну ялинку, хоча для цього зазвичай використовують саджанці, бо порода є гібридною, і через насіння передається дуже невеликий відсоток блакитного кольору. — Насправді виростити ялинку з насінини легше, ніж із саджанця, — зізнається пан Микола. — Проте не раджу це робити без відповідної освіти. Купити готовий саджанець з корінцями і пересадити або так і виростити в себе у вазоні — набагато простіше. Хоча ялинка невибаглива до грунту, за нею потрібний постійний догляд: обсапувати, активно поливати в перші роки, кропити хімічними речовинами від шкідників, бо ані попіл, ані тютюн, як прийнято вважати, при цьому не допомагають. В моєму випадку цим в основному займалася дружина. Я виконував більш важку роботу. Наприклад, взимку перше, що я зробив, коли оце випало стільки снігу, — пішов віником обтрушувати дерева від снігу, бо гілки поламалися б. Ялинка важко переносить «стрижку» — це треба враховувати, коли хочете включити її в живопліт. Також не можна забувати, що спершу дерево займає кілька сантиметрів у діаметрі, а потім, підрісши, — півтора-два метри. Тож садити ялинки слід не щільно, бо потім доведеться пересаджувати — я мав таку мороку. Захоплення хвойними деревами Миколи Карасика мешканці Клеваня та знайомі здебільшого не розуміють, але, як стверджує пан Микола, це приносить й чимало користі: — Моє обійстя з двох сторін оточене дорогою. Завдяки ялинкам та живоплоту пилюки в моєму дворі вдвічі менше. Ялинки й живопліт служать також ширмою, ховаючи від людських поглядів. При провітрюванні хати з двору проникають лікувальні пахощі хвої. Фітонциди, які виділяють хвойні дерева, стримують ріст різних бактерій, вірусів, слугуючи одним з методів профілактики різних захворювань, особливо простудних. Але незважаючи на переваги «ялинкового саду», мешканець Клеваня все ж вирішив зменшитии кількість хвойних. — Незабаром вони розростуться так, що місця їм усім не вистачатиме, — пояснює. — Тож вирішив помалу викопувати їх з корінням і дарувати друзям та знайомим, щоб вони в своїх садках їх вирощували. Можливо, й продаватиму, хоча це суперечить моїм поглядам — краще просто віддам, якщо людина дуже проситиме. Що буде на місці «ялинкового саду» — ще не придумав. Якщо в Америці далекий родич подарує або заповість мені великі гроші, облаштую оранжерею екзотичних квітів з автономним опаленням, про що давно мрію (сміється). Та скоріше за все, цього не станеться, тому все ж посаджу фруктові дерева — і такі серед моїх кленів, грабів та каштанів мають бути. А от що Микола Карасик ні в якому разі не робитиме, то це не рубатиме своїх красунь. Навіть на Новий рік без ялинки в хаті обійшовся, бо «шкода». А взагалі він вважає: щоб зрубати ялинку, треба перед тим її посадити й виростити. — Все у світі підкоряється природним законам, — впевнений природолюб, — один з яких говорить: якщо ви щось вклали в природу, то ви не зможете взяти більше, ніж вклали.
