Микола Несенюк: Жовта «Спідола»

603 0

Ми у соцмережах:

Микола Несенюк: Жовта «Спідола»

У свідоме життя я увійшов під гуркіт гучномовців, що висіли тоді на стовпах у кожному населеному пункті СССР, на території кожної установи чи організації. Ці гучномовці щодня з раннього ранку до пізнього вечора транслювали єдину тоді програму радіо — новини про соцзмагання, плани семирічки, пленуми ЦК, виконання та перевиконання планів, а також офіційну музику — від дозволеної класики до сучасних на той час пісень, більшість з яких було про Лєніна і партію.

Альтернативу цьому єдиному і всепроникному звуку я вперше почув біля річки Горинь у селі Ходоси, куди в ті часи міські жителі їздили відпочивати у неділю приміськими потягами та автобусами. Із жовтих пластмасових коробок розміром з хлібний буханець над річкою лунали закордонні пісні та новини польською, румунською та іншими мовами. Це були переносні радіоприймачі «Спідола», власники яких хизувалися цим дивом техніки, вмикаючи музику на повний звук. Спочатку я взагалі думав, що «спідола» — це назва будь-якого переносного радіоприймача, а не лише однієї моделі Ризького радіозаводу. Ці приймачі, які ще називали «транзисторами», були жовтого кольору, важили менше трьох кілограмів і мали згори ремінець, за допомогою якого їх було зручно носити. За задумом виробників, «Спідоли» мали дати можливість слухати офіційне радіо там, де не було отих гучномовців або кімнатних динаміків, які в народі звали «брехунцями». Але, на відміну від вуличного гучномовця чи кухонного «брехунця», згадана «Спідола» мала ручку настройки, з допомогою якої можна було слухати інше радіо. Усі довкіл так і робили. Не можу пригадати, щоб хтось із щасливих власників «Спідоли» слухав з неї ту саму програму, що по «брехунцю».

Коли я доріс до старших класів і слухав по радіо «Голос Америки» та інші «ворожі голоси», мені здалося, що згадана «Спідола», яку на той час зробили чорною з пластмасовою ручкою і назвали «ВЕФ», а також інші «транзистори», остаточно перемогли «брехунець» із його нікому не потрібними новинами про «будівництво комунізму» та «пєснямі савєцкіх кампазітарав». Бо хто ж буде їх добровільно слухати, коли є справжні новини і набагато краща музика? Варто лише покрутити ручку «транзистора»!

На жаль, я помилявся. 1972 року батьки купили «жигулі», і ми поїхали на море, де облаштувалися у наметовому містечку поряд із сотнями таких самих власників «жигулів» з усього СССР. Першого ж ранку мене розбудило московське радіо, яке лунало з десятків «транзисторів», гордо виставлених їхніми власниками на дахах автомобілів, що стояли довкіл. Я здивувався — як можна добровільно слухати Кобзона чи Лєщєнка? Подумав, що, можливо, там, звідки приїхали ці люди, закордонне радіо не ловиться і тому вони вимушені слухати оцю муру? На той час у нас вже був радіоприймач «Океан», привезений батьком із Мінська. У Рівному, окрім «Меридіана» Київського заводу, інших «транзисторів» у магазинах не продавали. Я вмикнув той «Океан» і покрутив ручку настройки — все прекрасно ловилося! І радіо Румунії, й радіо Туреччини, і радіо Люксембург на середніх хвилях. Ну і «Голос Америки» на коротких!

Тоді я і збагнув, що отим к»ц»пам, що повиставляли надвір свої «транзистори», слухаючи московське радіо, іншого радіо і не треба! Їм і так добре! На щастя, ота жовта «Спідола» на той час вже не випускалася, тож мій дитячий спогад про вільне радіо, яке з неї лунало, не був зіпсований.

Минуло понад півстоліття, а їм там і досі нічого не треба, крім московських новин! Добре, що ми не такі, й так само, як у згадані давні часи, не віримо ані московським, ані нашим новинам. Бо маємо свободу, що прийшла колись до нас разом із жовтою «Спідолою»!


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також