Село Новоукраїнка поступово перетворюється у заміський район Рівного. Поблизу села розташовано чотири дачні масиви, на яких збудовано близько трьох тисяч дач. Дачники на свої «сотки», як правило, з’їжджаються на літо. Але вже понад 300 рівнян живуть тут цілий рік. Одні пенсіонери вибрались на дачу, залишивши міську квартиру дітям, інші — тому що тут жити дешевше. З’являються й молоді сім’ї, купивши тут житло. Щоб дізнатись, як живеться городянам за містом, ми вирушили в Новоукраїнку.
Рівнянка Віра уже 10 років проживає у дачному масиві «Західний-1» біля Новоукраїнки. Ділянку в шість соток їй колись, як і багатьом іншим рівнянам, виділили на підприємстві, де працювала — ще тоді діючому м’ясокомбінаті. — Коли одружився наш другий син, ми з чоловіком вирішили залишити йому нашу двокімнатну квартиру в Рівному, а самим переселитися на дачу, — розповідає п. Віра. — Адже я знаю, що краще жити з батьками окремо, — сама довгий час жила зі свекрухою. Ми купили хату в Корецькому районі, перевезли її і встановили на своїй ділянці, трохи переробивши, щоб було дві кімнати. Таких дачників, які залишили дітям квартиру в Рівному, а самі переїхали жити на дачу, тут багато. Не відлякує їх ні робота на землі, ні відсутність комунальних вигод. Наприклад, до житла п. Віри, окрім електроенергії, не підведено більше жодних комунікацій. На кухні стоїть піч, яка слугує не лише для приготування їжі, а й обігріву двох кімнат. — Підвести газ до хати у свій час я не мала фінансової змоги, — поясює п. Віра. — Тоді отримувала 158 гривень, і постав вибір — або женити сина, або газ провести. Я надала перевагу першому. Зараз же провести газ коштує 12 тисяч гривень. Для мене знову ж таки це дорого, а в борги я не хочу лізти. Та вже й пристосувалася якось і без нього обходитися. Як треба кашу приготувати, використовую електроплиту, пельмені — балон газу, на печі варю їжу свиням в баняках. Щодо води, то у нас є криниця, як і в більшості тутешніх жителів, щоправда, дехто проводить собі воду до хати з криниці, ставлячи для цього насос. Є в нас і баня. Дачниця Віра тримає невеличке хазяйство — свиней, курей, вирощує овочі. — Усе це — для дітей, яким ми допомагаємо продуктами, адже в місті зараз дорого жити, — каже жінка. — Я, наприклад, на свої вісімсот гривень пенсії не проживу там. А так теплицю маю, городину вирощую, тож помідорами й огірками забезпечена вся родина. Дачник взагалі зі своїх шести соток може виростити більше, ніж колгоспниця з двох гектарів. Скаржиться п. Віра тільки на дорогий проїзд: — Раніше до нас їздив автобус, який називали «Оренда», і проїзд у ньому коштував гривню. Проїзд у жовтій «гармошці», яка курсує і сьогодні, коштував копійки, тепер — гривня п’ятдесят. Були ще дві маршрутки, проїзд в яких коштував 2-3 гривні. Причому рейси були частими і дістатись до своєї ділянки не було проблемою. Сьогодні — все інакше. Проїзд у маршрутці коштує 4 гривні, і їздить вона через годину. — Крім проїзду, в нас є чимало й інших проблем, — додає голова садового товариства «Західний» Микола Голота. — Єдина асфальтована дорога розбита вантажівками. Ми добиваємося, щоб тут встановили дорожній знак, який би забороняв їздити вантажному транспорту, адже влітку це навіть небезпечно — сюди з’їжджається чимало дітей, які гасають по дорозі на велосипедах. Ще одна проблема — сміття, яке люди викидають просто у придорожні канави та на дороги. За статутом кожен дачник зобов’язаний самостійно вивозити своє сміття — це було єдине оптимальне рішення, бо сміттєві контейнери дорогі, як і щоденне вивезення сміття. У нас немає патруля, який би проконтролював це і показово оштрафував хоч би двох порушників. Через те, що вулиці не патрулюються, і обкрадають часто. Тільки нещодавно дев’ять дач обікрали за відсутності там господарів. Коли ми звертаємося до міліції з проханням про допомогу, нам відповідають, що немає бензину для патрульного автомобіля. — Дачників частенько обкрадають, особливо тих, хто тут не живе, але побудував собі великі розкішні будинки з технікою та іншими дорогими речами, — уточнює пані Віра. — Не допомагає навіть сигналізація. Хто його знає, хто це робить — свої чи чужі, але «по наводці» — точно. І все ж, попри усі проблеми та незручності, дачі користуються все більшим попитом, незважаючи на те, що коштують сьогодні недешево, — близько семи тисяч гривень за сотку. Дачна ділянка з будинком обійдеться в двадцять тисяч доларів. Чотири дачних масиви поблизу села Новоукраїнка — Східний, Західний-1, Західний-2 та Райдуга, — сьогодні налічують близько трьох тисяч дач. Зимують на своїх дачах близько трьохсот дачників, проте їх щороку збільшується. — Все більше молодих сімей переїжджають жити сюди — чи самі купують тут житло, чи батьки, — каже Микола Голота. — Причин для цього є багато. По-перше, дача коштує дешевше, ніж квартира. По-друге, тут красива природа, свіже повітря, є озеро. По-третє, життя тут дешевше. Наприклад, взимку ми сплачуємо за всі комунальні послуги близько 350 гривень, влітку — 100-150. Крім того, є своя курка, фрукти, овочі. Дітей возять учитися в Рівне або в Новоукраїнську школу. Тому й переважна більшість сімей має власний транспорт. Щоправда, люди, проживаючи тут, не можуть прописатися на постійне проживання, тому що дачні масиви не мають статусу населеного пункту. Тож тутешні мешканці змушені щопівроку прописуватися тут, незважаючи на те, що ділянка є приватною власністю, або ж прописуватися десь-інде.
