Сьогодні перше вересня — перший день нового навчального року. Це колись так було. Тепер цей день — це ще один привід «погуляти».
Бо до шкіл чи до інших навчальних закладів підуть сьогодні не лише учні та студенти. Підуть їхні батьки, їхні бабусі та дідусі, дай їм боже здоровя, а також брати, сестри, племінники, дяді й тьоті… Коротше, роботи не буде — свято. Пояснити, навіщо цим усім людям пертися до шкіл, я можу лише одним — їм більше нема чим зайнятися і немає куди поспішати. Але вони забирають час не лише у себе. Вони забирають його у дітей, які за цей день могли би чомусь навчитися. А чому, власне, вчитися? Що треба вміти нашій людині, окрім вміння святкувати? Ну подивіться на нас очима якого-небудь швейцарця! Кажемо всім, що у нас економічна криза та іноземна агресія, а самі цілий рік із свят не вилазимо! Той дурний швейцарець у сьомій ранку вже на роботі, а нам поспішати немає куди — все одно у країні економічна криза та іноземна агресія, і нема на це ради. І не потрібно! Головне — навчитись святкувати! Той, хто навчився, є просто незамінним для нашої влади. Справді, що за радість мати підлеглих, які нагадують, скільки ще не зроблено і скільки ще треба зробити? Коли ж підлеглі щодня приходять із пропозицією щось смачно відсвяткувати, то це не життя, а суцільне… Правильно — свято! Встигай лише вишиванки міняти! Добре, що міська влада забороняє продавати спиртне у святкові дні. Більше порядку, менше бійок та скандалів. А головне — завтра буде свято для тих, хто сьогодні не купив і не випив. Вони своє вип'ють — не хвилюйтеся! Я оце думаю, що, може, нам зекономити трохи? Не лаштувати щораз сцену в центрі міста, щоб потім її розбирати, а за кілька днів знову встановлювати. Нехай стоїть там стаціонарно. Нехай із тої сцени щодня ричать на перехожих оті «гурти», які нікому не потрібні і готові волати хоч посеред лісу — аби лише щось заплатили. У нас влада не бідна — заплатить! Нехай щодня на центральних вулицях плутаються під ногами усілякі «зірки», запрошені на наше щоденне свято, нехай там само стрибають спортсмени та фізкультурники! Скажете, що для фізкультурників є спортзали та стадіони, а для артистів — концертні зали, театри та філармонії. Так, це для справжніх спортсменів та артистів, за яких люди гроші платять щоб подивитись. А де цих справжніх набрати? Тому дивіться на тих, хто є. Дивіться безплатно і радійте — сьогодні знову свято! А коли вам це нарешті набридне, можна піти на протест проти відсутності реформ, «високих тарифів», маленьких зарплат і так далі. Аби не на роботу!
