Без рублів

668 0

Ми у соцмережах:

Без рублів

У кожної місцини є свій звук, який оточує тих, хто там живе, супроводжуючи їх з ранку до вечора, а часом не полишаючи і вночі. Так було колись давно, коли нічну тишу мого рідного міста розривали вигуки чергової по залізничній станції з гучномовців, що стояли навколо колії.

Звуки навколо нас бувають природними і штучними, весняними і літніми, осінніми і зимовими, приємними і не дуже. З часом одні з цих звуків зникають, а на заміну приходять інші. Так, вже давно не чути з мого вікна кінського іржання та кукурікання півнів, бо не їдуть вже підводи на базар із навколишніх сіл, а в місті вже ніхто не тримає курей. Зникли також вуличні репродуктори, які колись гриміли цілий день, не даючи забути, що ти живеш у «странє совєтов», не гудуть вже заводські гудки. І птахи вже звучать не так — цвірінькання горобців замінило каркання ворон, які хмарою закривають небо над містом, повертаючись із міської сміттярки. По-іншому звучать машини на вулицях, не чути пасажирських літаків, що колись літали до нас з усіх міст у радіусі тисячі кілометрів. Про сирени повітряної тривоги не згадуватиму, нехай би вони замовкли назавжди! Краще згадаю про вуличних музик, які останнім часом все частіше справді грають музику, а не просто навмання тиснуть на клавіші та на жалібність перехожих. А ще хочу написати про унікальний і єдино можливий звук, який можна почути лише в одному місці — на перетині вулиць Шевченка та Пересопницької. Підходячи до цього місця, вже четвертий десяток років чуєш чи то бубоніння, чи то наспівування, яке йде невідомо звідки, ніби просто висить у повітрі. «Долари, рублі, марочки», — наспівували тихо ніби про себе ті перші, хто стяв там на початку дев’яностих. Цей тихий спів не замовкає ані в дощ, ані в спеку, ані в сніг, ані в мороз — з раннього ранку до пізнього вечора. І коли вже весь базар розійшовся і нікого ніби довкіл немає, все одно звідкись чути «долари… і так далі». Ніби це промовляють самі стіни, накопичивши за день того бурмотіння. Виконавці цих нескладних куплетів приходять і уходять. Хтось йде у бізнес, когось витісняють конкуренти, комусь докучають непідкупні правоохоронці, хто просто старіє чи взагалі помирає. Але приходять нові, які продовжують тихо мугикати на тому перехресті свою вічну пісеньку. І ніщо їх не бере — ані реформи усіх президентів та урядів, ані революції, ані карантин, ані війна, коли крізь завивання сирени все одно чути тихе «долари, євро, злоті». На місці влади я зробив би у мирний час з цього місця атракціон, куди б водив іноземних та вітчизняних туристів, аби ті почули отой унікальний спів, якого немає більше ніде в усьому світі. Цей спів здається вічним і таким, напевно, і буде — кінця йому не видно. Але є й приємні новини — слова тої пісні змінилися. Спочатку замість «марочки» з’явилося «євро», а відносно недавно до трьох слів тої пісні додалося четверте — «злоті», які поступово витіснили оті «рублі», про які вже нічого не чути, принаймні вголос. Нехай би так і було завжди. Тож коли будете в Рівному — заходьте послухати. Заодно і гроші обміняєте за вигідним курсом.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також