Словосполучення «п’яний місяць» виникло десь у середині 1990-х років, коли всі, або майже всі, зрозуміли, що до старого вороття не буде. Що життя вже ніколи не буде таким, як колись, коли у різдвяно-новорічний період для дорослих був лише один додатковий вихідний — 1 січня! І все! Жодних тобі Андріїв, Миколаїв, Василів, жодного Різдва та Водохреща, хоч за старим календарем, хоч за новим.
Тож коли перше січня випадало на середину тижня, слід було вже другого січня зранку йти на роботу чи на навчання. Якими були ті робота та навчання — це вже інше питання. Але так було, і слід було пристосовувати свої святкові бажання до реалій життя. Ці реалії змінилися саме у середині дев’яностих, коли Україна згадала, що вона християнська, і заходилась активно надолужувати пропущене за час московсько-більшовицької окупації. Святкували все і всі! Починали 13 грудня на Андрія і завершували 20 січня після Водохреща. Держава, яка на той час була вже наша, цьому процесу не перешкоджала, а навпаки — заохочувала. Причина була проста — приватний бізнес міг святкувати хоч кожен день, а державні службовці мали у цей час сидіти на робочих місцях! Тому влада вирішила цю несправедливість усунути і офіційно оголошувала до десяти вихідних днів поспіль! Гуляти так гуляти! Тим більше, що виробництво горілки та закуски на той час вже так-сяк налагодилося і проблем з тим, що пити і чим закушувати, не виникало. Попервах народ цьому зрадів і почав бухати як солдат у самоволці. Коли ж за певний час організм багатьох святкуючих благав своїх господарів припинити пиячити, виявилось, що не виходить! Не зрозуміють навколо, чому це ти майже щодня не випиваєш і не закушуєш! Навіть найбільш компанійські з числа моїх знайомих, яким до того варто було лише дозволити святкувати, почали тихо скаржитись! Печінка, шлунок, підшлункова, тиск, легені… Але не здавались — щойно наставав грудень, вони знову ставали на п’яну вахту і продовжували нищити себе спиртом та холестерином. Давно це було — тепер вони вже не пиячать. Бо там, де більшість із них лежить, вже не наливають! Але страждало не лише здоров’я — почав занепадати бізнес: коли ти по кілька тижнів святкуєш і не заробляєш грошей, ці гроші зароблятиме хтось інший! Таким чином, все йшло до того, що від «п’яного тижня» слід якщо не відмовитись зовсім, то хоча б максимально його скоротити. Цей процес тривав би ще досить довго, якби не війна. Бо війна, по-перше, скасувала усі святкові вихідні, по-друге, поставила московське Різдво 7 січня поза законом. Це зовсім не означає, що «п’яний місяць» зовсім пішов у небуття. Але в тому вигляді, як колись, коли країна бухала цілий місяць офіційно, його вже точно ніколи не буде. А що буде? Не знаю. Для початку слід перемогти ворога, а вже потім думати про свята. Але щось підказує, що після нашої Перемоги той «п’яний місяць» вже не повернеться — бо ми його переможемо разом із ворогом. Щоб двічі не вставати!