Коли я був малий, у театрі під час канікул показували вистави для дітей. Я запам'ятав лише першу — "Король Матеуш перший", в якій маленький хлопчик жваво керував дорослими дядями з портфелями міністрів та генеральськими погонами. А може, й маршальськими, не пригадаю вже. Я розумів це тоді як дитячу гру. Бо ж справжніх генералів, не кажучи вже про маршалів, бачити не міг. Навколо були в основному сержанти та старшини місцевого гарнізону. Траплялися лейтенанти та капітани, з дітьми яких я вчився у школі. Лише в одної дівчини з мого класу батько був підполковником. Це були справжні військові, які вміли стріляти і командували взводами, ротами, батальйонами… І це було дуже давно. Тепер серед моїх однолітків самих лише лейтенантів скільки завгодно. А може, й не лейтенантів, їм же після "водного" ніби звання потім ще присвоювали. Дарма що вони ніколи не служили у війську і ніким ніколи не командували.
Коли я був малий, у театрі під час канікул показували вистави для дітей. Я запам'ятав лише першу — "Король Матеуш перший", в якій маленький хлопчик жваво керував дорослими дядями з портфелями міністрів та генеральськими погонами. А може, й маршальськими, не пригадаю вже. Я розумів це тоді як дитячу гру. Бо ж справжніх генералів, не кажучи вже про маршалів, бачити не міг. Навколо були в основному сержанти та старшини місцевого гарнізону. Траплялися лейтенанти та капітани, з дітьми яких я вчився у школі. Лише в одної дівчини з мого класу батько був підполковником. Це були справжні військові, які вміли стріляти і командували взводами, ротами, батальйонами… І це було дуже давно. Тепер серед моїх однолітків самих лише лейтенантів скільки завгодно. А може, й не лейтенантів, їм же після "водного" ніби звання потім ще присвоювали. Дарма що вони ніколи не служили у війську і ніким ніколи не командували. Полковників тепер — хоч греблю гати. Це у Рівному. А у столиці суцільні генерали та адмірали. Упевнений, що за кількістю офіцерів, чиї військові звання постійно зростають, ми у перерахунку на душу населення вже обігнали чи не увесь світ. Врешті б обігнали всіх, якби не нинішні події. Здавалося, що цього ніколи не станеться, і ми ніколи не зможемо на практиці переконатися, що ніякої армії у нас насправді немає. У це вірили насамперед самі наші "військові", надуваючи щоки у своїх мундирах та погонах. Тепер вже не надувають. Поховав народ подалі свої військові квитки з офіцерськими званнями. Не тому що боягузи, а тому що вони такі ж самі офіцери, як викладачі наших інститутів, перепрошую, університетів, професори. Це у мирний час можна обвішатись погонами і медалями невідомо за що, ходити у них на паради 9 травня та пити горілку 23 лютого. А коли припекло, то всі ці цацки лише дратують. І не вірю я чуткам, що є десь у нас боєздатні війська, яким лише команду дай і вони усіх переможуть. Немає у нас ніяких військ. Є отримувачі офіцерських і генеральських зарплат та пенсій. Які ніколи не вміли воювати і не збиралися цього робити. Навіщо я все це пишу? Зовсім не тому, що хочу завдати шкоди обороноздатності нашої держави. Бо не можна зашкодити тому, чого немає. Пишу тому, що не розумію, за що ми стільки років годували отих фальшивих офіцерів та генералів, які тепер "зберігають спокій"? Я теж зберігаю спокій, але не вимагаю за це собі зарплат, пенсій і статусу "учасника бойових дій". Чому я маю платити тим, хто мене не захищає, а лише носить фальшиві насправді погони? Що я пропоную? Пропоную зробити те, що слід було робити ще двадцять років тому. Просто розпустити так звані "армію", "міліцію" та "СБУ". До речі, ви не знаєте, чим там займаються чотири поверхи наших "захисників" на вулиці Відінській? Я знаю. Смачно їдять і міцно п'ють за наш з вами рахунок. Знаючи, що у нас немає захисників, ми б за ці двадцять років що-небудь би створили і тепер нам не було б соромно перед усім світом за наших "військових". А так ми просто утримували тисячі дармоїдів замість того, щоб запропонувати їм зайнятися чимось корисним. Запитаєте, як це зробити? Як розпустити нашу армію і всі інші "силові структури"? Я особисто точно не скажу. Зате скажу, хто це знає точно. Це знає Путін, який буквально у ці дні зриває з наших "генералів" їхні фальшиві погони… Але є ще у нас резерв… Бо я ж не закінчив думку, коли стверджував, що ми випередили майже увесь світ за кількістю генералів та полковників на душу населення. Чому майже? Тому що є місця, де цих фальшивих генералів завжди буде вдосталь. Ці місця — лікарні для психічно хворих. То може, і добре, що ми нарешті оздоровимося, дізнавшись, чого насправді варті наші генерали та адмірали?
