Є такий Семен Глузман — за освітою лікар-психіатр. Майже півстоліття тому молодого лікаря Глузмана посадили «за політику». Термін покарання він відбував разом із відомими українськими правозахисниками.
Тими, ким ми нині пишаємось, чиїми іменами називаємо вулиці, чия мужність стала історією. Останні кілька десятиліть Семен Глузман займається в основному громадською діяльністю та письменництвом. Видав книгу спогадів про тюрму, регулярно публікує статті на актуальні теми. І практично у кожній статті, чого б ця стаття не стосувалась, автор згадує своє героїчне минуле у комуністичних таборах і тюрмах. Попервах я на це не зважав — ну пережила людина таке, що вразило на все життя! І лише коли з-під пера Глузмана почали одна за одною виходити статті на захист медичної мафії та проти медичної реформи, я почав сумніватися. Коли ж днями Семен Фішелевич Глузман публічно звинуватив нашу державу в цензурі, все стало остаточно зрозуміло. Цензурою Глузман назвав заборону на продаж книжок із Росії. Ну просто помирає цей діяч без книжок з-за лінії фронту, жити не може! І взагалі пан Глузман «русскоязичний». І за українську незалежність ніколи не боровся, і посадили його не за те. Це він сам сказав. То чому я маю довіряти людині, яка за сімдесят років не спромоглася вивчити мову своєї батьківщини, соромиться цією мовою говорити та писати? Чому я повинен зважати на думку людини, яка помирає без «русского язика» і спокійно обходиться без ідиш та івриту, хоча мало би бути навпаки? І взагалі, чи дає пережите колись страждання право на те, щоб потім нав’язувати усім свою думку? У цьому Семен Глузман практично ні в чому не відрізняється від Надії Савченко, яка після звільнення з російської тюрми вирішила, що вона найрозумніша, і почала верзти дурниці та займатися сумнівними справами. Різниця лише в тому, що Савченко молода дурепа, а Глузман — старий хитрун, який нині реально бореться проти України. Спробував би цей Фішелевич звинувачувати за утиски російської мови уряд Польщі, Чехії, Угорщини, Румунії чи Монголії. Не спробує. Тому що у нормальних країнах добре знають, до чого призводить «захист російської мови», і не хочуть більше у себе російських танків. Ми ж почали це розуміти занадто пізно. І до кінця, як мені здається, ще не збагнули. Тому і бігають по наших телеканалах рускоязичниє глузмани, намагаючись підірвати нашу рішучість звільнитися від російського ярма. Колись я збирався почитати спогади Семена Глузмана про тюрму. Тепер вже не збираюсь. Тому що лише сам факт перебування у тюрмі не робить нікого ані чесним, ані розумним, ані освіченим. Тюрма вчить виживати будь-яким способом. І ті, хто вижив, про ці способи нікому не розкажуть. Тому не слухайте тих, хто звідти вийшов. Ані глузманів, ані савченок, ані луценок, ані інших. Їм можна і треба допомагати і співчувати. А ось думати треба самим. Своєю головою.
Микола НЕСЕНЮК.
