Це почалось 1989 року, коли свідомі українці утворили в Рівному «товариство шанувальників української мови». Те саме, з якого потім вийшли «народний рух за перебудову» та інші прогресивні організації. Збори «шанувальників» проходили щотижня, а часом і двічі на тиждень. Крім цього, були інші акції, мітинги і тому подібне.
І кожного разу все завершувалось збиранням грошей «на пам’ятник Тарасу Шевченку». Мене це попервах здивувало — пам’ятник Тарасу Шевченку вже був тоді у центрі Рівного. Він стояв і досі стоїть у центрі парку імені того ж самого Тараса Шевченка. У відповідь на моє запитання щодо того, чи є зведення ще одного пам’ятника аж таким конче необхідним, «шанувальники» обізвали мене провокатором, але відповіді не дали. Вони взагалі мене недолюблювали — занадто багато я задавав незручних запитань. Так чи інакше збирання грошей тривало — до внесків національно свідомих мешканців Рівного незабаром додались щедрі пожертви українців з-за кордону, яким саме тоді дозволили приїжджати до нас із Америки, Канади, Аргентини, Франції, Німеччини та інших небідних країн. Слід сказати, що попервах діяльність «шанувальників» була досить відкритою. Але недовго — у 1990-му бюджет «національно-демократичних» організацій став ледь не військовою таємницею. Остання публічно оголошена сума зібраних на пам’ятник Шевченку коштів складала майже півтора мільйона рублів. Для розуміння, тоді на ці гроші можна було купити двісті нових легкових автомобілів «Жигулі». Потім розмови про кошти на пам’ятник якось затихли і відновилися вже 1993-го, коли затверджували проєкт монументу. На той час витрати на цю добру справу вже йшли з місцевого бюджету. Скільки їх було витрачено за шість років, поки 1999-го пам’ятник врешті відкрили, не відомо нікому. Про долю зібраних у 1989-1990-х півтора мільйона теж ніхто не знає. Кажуть, що ці гроші «згоріли» під час гіперінфляції 1992–1993 років — замріяні «шанувальники» ніби тримали їх на якомусь банківському рахунку. Загадка, коротше. Яка нікому нині не цікава — ніхто з численних дослідників тих часів, які пишуть нині дисертації про «боротьбу за незалежність», навіть і не подумав зайнятися таємницею зниклого мільйона. А навіщо? Собі дорожче! Ще провокатором назвуть. Бо ж більшість керівників тодішніх «шанувальників» вже залишила цей світ, забравши цю загадку з собою. Їхніми іменами тепер називають у Рівному вулиці. Нема вже кому задавати незручні запитання. Тому коли сьогодні то тут то там оголошують збір коштів на дуже потрібну справу, я мовчу. Бо не забув про збір коштів на пам’ятник Шевченку в Рівному.