Рік у рік не дає спокою обласним чиновникам Олександрійська школа-інтернат. Там сьогодні мешкає 54 вихованці, хоча розрахована вона на сто. При цьому незалежно від кількості учнів на утримання інтернату щорічно з обласного бюджету витрачають 6 млн. грн. Проте хоча їжею, одягом та умовами проживання діти-сироти, можливо, й не обділені, їм не вистачає спілкування з іншими людьми, через що вони виростають неадаптованими до життя в суспільстві.
За задумом колишніх голів Рівненської ОДА, зокрема Миколи Сороки, інтернат мав бути потужним навчальним закладом з басейном та іншими вигодами для дітей, позбавлених батьківського піклування. — Був задум об’єднати Вербський інтернат з Олександрійським, перевівши дітей в останній, де кращі умови проживання, — розказав заступник голови Рівненської обласної ради Михайло Кривко. — Але хтось переконав обласних керівників не робити цього. Щорічно обласна рада виділяє величезні суми на утримання вихованців притулків й інтернатних закладів. І якщо на одну дитину Рівненського обласного ліцею-інтернату йде 15,8 тисячі гривень в рік, то на інтернат у Вербі — 33,5 тисячі гривень, а в Олександрії — 90,6 тис. грн. Ці цифри при порівнянні змушують задуматись, наскільки виправданими є затрати на заклади, в яких бракує вихованців. І це в той час, коли маємо 21 школу, які на кілках тримаються. Старший помічник прокурора Рівненської області з питань захисту прав і свобод людей Ольга Крот запропонувала направити в школу при інтернаті дітей з прийомних сімей: — В Олександрії є вісім дитбудинків сімейного типу. Зараз там проживає в загальній кількості 80 прийомних дітей. Батьки відправили їх вчитись в місцеву сільську школу, в якій навчається понад 500 дітей, хоча розрахована вона на 400. То чому б нам не зробити школу для них на базі інтернату? Вони б відвідували її разом з дітьми, позбавленими батьківського піклування. Таку пропозицію підтримує директор Олександрійської школи-інтернату Наталія Тарасевич: — Якби поряд з нашими дітьми вчилися учні з Олександрійської сільської школи, це допомогло б їм краще адаптуватися до майбутнього життя в суспільстві. Адже діти, проводячи в інтернаті, серед лісу, увесь час, спілкуються лише між собою та з педагогами. Це своєрідна ізоляція. Уявіть собі, як їм важко, коли вони виходять, ставши повнолітніми, за стіни інтернату, який забезпечував їх усім необхідним для життя — їжею, одягом та ін. Ми ж їм навіть показуємо, як купувати щось в магазинах, вибирати товари, розраховуватись, проте таких уроків недостатньо, штучно цього не навчиш. Діти із сімей навчаються цього у своїх батьків поступово. Тому спілкування з ними наших вихованців дало б велику користь. А от батьки прийомних дітей не хочуть, щоб ті навчалися поряд з вихованцями інтернату. Аргументують тим, що у вихованців буває некерована поведінка, чимало з них мають психологічні проблеми. Крім того, до місцевої школи ближче, а дорога до інтернату з їхніх домівок ще й пролягає через залізничний переїзд. — Наші вихованці — в основному складні діти старшого шкільного віку. Їх часто не хочуть забирати на виховання ні опікуни, ні в сімейні будинки. Торік 9 дітей повернули в інтернат, пробуючи усиновити їх, — говорить Наталія Тарасевич. Ще один варіант вирішення проблеми запропонував начальник служби у справах дітей Рівненського виконкому Андрій Міщеня: — Потрібно відкрити двері інтернату соціально незахищеним дітям з неблагополучних сімей. У цих сім’ях за ними не можуть доглянути так, як потрібно. Проте, наприклад, такі батьки з Рівного не хочуть віддавати своїх дітей аж у Вербський інтернат, що знаходиться в Дубенському районі. А от в Олександрію віддали б. Як і в попередні роки, обласні чиновники вирішили ні до яких конкретних дій не вдаватися, а детальніше «розглянути питання». Тим часом в інтернаті більше стурбовані подальшою долею своїх вихованців, як вони житимуть після того, як закінчать школу, адже, як зауважує п. Тарасевич, «ні житлом, ні роботою їх не забезпечують, попри те, що це передбачено законом».
