Події твору розгортаються у 1938 році, але в альтернативній реальності, де бій під Крутами у січні 1918 було виграно студентами за допомогою урядових військ, а невдовзі до них долучилася об’єднана армія Нестора Махна та Артема Сергіїва. Таким чином, українцям вдалося утримати свої позиції та спромогтися утворити власну державу — Українську Робітничо-Селянську Республіку зі столицею у Харкові, що цілком відповідає реальним історичним передумовам.
Головною сюжетною лінією є історія полковника СБУ Юрія Коцюби, завдяки якому з’являється головна інтрига твору з перших сторінок — до держави має прибути «хтось такий сильний і небезпечний», а на носі 1 травня — Харківський Пролетарський Карнавал та 9 травня — День Перемоги (в українсько-московитській війні 1918-1920 років). Оскільки прямим обов’язком полковника є знайти цього ворога, він із усім завзяттям береться за цю справу.
У романі є багато бічних сюжетних ліній, де перетинаються тогочасні й сучасні персоналії. До прикладу, нікому не потрібний Степан Бандера, що переховувався у Парижі, Володимир Винничук, якого вислали в український Таганрог на почесне заслання через ідейну неблагонадійність, Хвильовий, Семенко, навіть Ернест Хемінгуей з Генрі Міллером та багато інших. Їх Олександр Ірванець деканонізує і показує «звичайними людьми», хоча робить це жорстко, звертаючись до сексуальних чи алкогольних сцен. Також уважний та знайомий з українською літературою читач знайде сучасних авторів: Сергія Жадана, Олександра Бойченка, Петра Кралюка та інших. З ними автор все ж таки поводиться обережніше.
Що цікаво, у творі використано усі елементи, притаманні угрупованню «Бу-Ба-Бу» — бурлеск, балаган, буфонада. Чого тільки варта «джеридизація» усіх держчиновників — вбивство їжака через сідання на нього сідницями у спідній білизні, сон полковника під наркотиками, одностатеві стосунки деяких відомих тогочасних авторів. Деякі сцени роману були описані як у формі п’єси, так і розкадровки до фільму — таким чином автор натякає, що був би «не проти», якби хтось втілив твір у інших художніх формах. Як на мене, це був би не Олександр Ірванець, якби у романі були відсутні такі елементи, але за межу фолу він не зайшов.
Також у тексті Підскарбій проводить декомунізацію, на яку досі не спромоглася сучасна українська влада, а саме очищення власних лав від зрадників, про що у творі згадується як про події 1933 року, повний відхід від усього російського, а також будівництво та розквіт нової держави.
Твори письменників часто пророкують майбутнє, і новий роман Ірванця чітко вказує шлях, який ми, українці, маємо пройти, щоб збудувати сильну, квітучу та справді незалежну Україну. За аналогією почати варто із перемоги у війні з Росією. З-під пера Підскарбія наша мрія виглядає достатньо утопічно, і хоча деяких ідеалів нікому ніколи не досягти, це не означає, що до них не можна прагнути. Стратегічні точки на мапі поставлено — потрібно тільки впевненіше йти.
