Нещодавно до Книжкового Арсеналу у Підскарбія «Бу-Ба-Бу» Олександра Ірванця з'явився роман — «Харків 1938». Попри те, що у самій книзі видавець окреслив жанр як антиутопію, автор, підписуючи примірники вдячним читачам, до вказаного вище типу твору дописує ще одне «анти». За законами математики дві ці частинки мають скорочуватися, тому, зрештою, залишається тільки «утопія». Але що все ж таки чекає на читача?
Події твору розгортаються у 1938 році, але в альтернативній реальності, де бій під Крутами у січні 1918 було виграно студентами за допомогою урядових військ, а невдовзі до них долучилася об'єднана армія Нестора Махна та Артема Сергіїва. Таким чином, українцям вдалося утримати свої позиції та спромогтися утворити власну державу — Українську Робітничо-Селянську Республіку зі столицею у Харкові, що цілком відповідає реальним історичним передумовам.
Головною сюжетною лінією є історія полковника СБУ Юрія Коцюби, завдяки якому з'являється головна інтрига твору з перших сторінок — до держави має прибути «хтось такий сильний і небезпечний», а на носі 1 травня — Харківський Пролетарський Карнавал та 9 травня — День Перемоги (в українсько-московитській війні 1918-1920 років). Оскільки прямим обов'язком полковника є знайти цього ворога, він із усім завзяттям береться за цю справу.
У романі є багато бічних сюжетних ліній, де перетинаються тогочасні й сучасні персоналії. До прикладу, нікому не потрібний Степан Бандера, що переховувався у Парижі, Володимир Винничук, якого вислали в український Таганрог на почесне заслання через ідейну неблагонадійність, Хвильовий, Семенко, навіть Ернест Хемінгуей з Генрі Міллером та багато інших. Їх Олександр Ірванець деканонізує і показує «звичайними людьми», хоча робить це жорстко, звертаючись до сексуальних чи алкогольних сцен. Також уважний та знайомий з українською літературою читач знайде сучасних авторів: Сергія Жадана, Олександра Бойченка, Петра Кралюка та інших. З ними автор все ж таки поводиться обережніше.
Що цікаво, у творі використано усі елементи, притаманні угрупованню «Бу-Ба-Бу» — бурлеск, балаган, буфонада. Чого тільки варта «джеридизація» усіх держчиновників — вбивство їжака через сідання на нього сідницями у спідній білизні, сон полковника під наркотиками, одностатеві стосунки деяких відомих тогочасних авторів. Деякі сцени роману були описані як у формі п'єси, так і розкадровки до фільму — таким чином автор натякає, що був би «не проти», якби хтось втілив твір у інших художніх формах. Як на мене, це був би не Олександр Ірванець, якби у романі були відсутні такі елементи, але за межу фолу він не зайшов.
Також у тексті Підскарбій проводить декомунізацію, на яку досі не спромоглася сучасна українська влада, а саме очищення власних лав від зрадників, про що у творі згадується як про події 1933 року, повний відхід від усього російського, а також будівництво та розквіт нової держави.
Твори письменників часто пророкують майбутнє, і новий роман Ірванця чітко вказує шлях, який ми, українці, маємо пройти, щоб збудувати сильну, квітучу та справді незалежну Україну. За аналогією почати варто із перемоги у війні з Росією. З-під пера Підскарбія наша мрія виглядає достатньо утопічно, і хоча деяких ідеалів нікому ніколи не досягти, це не означає, що до них не можна прагнути. Стратегічні точки на мапі поставлено — потрібно тільки впевненіше йти.
