В історію можна увійти, а можна — «вляпатись». Раніше Україну у світі асоціювали з трьома словами: Чорнобиль, Шевченко, Кличко. А тепер, схоже, — з бурштином. Але не з самим сонячним камінням, його унікальними властивостями, кольоровою гамою чи красою. А з тією дикістю, яка твориться зараз у поліських районах області, де повним ходом йде незаконний видобуток бурштину.
Нещодавно журналісти National Geographic побували на Рівненщині й написали матеріал про роботу бурштинової мафії у Дубровиці. Текст про бурштиношукачів під назвою «Незворотні зміни нелегального видобутку бурштину на українському Дикому Заході» нещодавно опублікували у січневому випуску журналу. Він є у повному обсязі доступний на сайті National Geographic. Я ж спробую зупинитись на найбільш цікавих моментах цього матеріалу.
Так, автори поїхали у Дубровицю і описали процес нелегального видобутку бурштину в Україні. Вони порівнюють райони, де нелегально видобувають бурштин, з часами золотої лихоманки. Така ситуація в країні налаштовує бурштинокопачів один проти одного і проти держави, що часто має смертельні наслідки для людей та страшні наслідки для довкілля.
«На нашому шляху ми побачили скромний магазин, який легально продає прикраси та православні ікони, прикрашені готовим продуктом — відполірованими шматочками бурштину, які відблискують від маслянисто-жовтого до темно-медового. Поруч розташовані магазини з меблями та будівельними матеріалами, де люди поспішають витратити гроші, отримані із «золотого дна», аби полагодити свої домівки або побудувати нові. Бандитизм тут настільки поширений, що перетворився на злий жарт: спочатку ви підморгуєте, потім штурхаєте, а тоді стріляєте з Калашникова. На одному з будинків підрядника висить напис: «Ми будемо вашим дахом», що на сленгу означає «кришуватимемо»», — пишуть автори статті.
Видобутком займаються десятки тисяч бідних селян, які незаконно знімають верхній шар ґрунту за допомогою саморобних потужних насосів і викопують коричневі грудки застиглої смоли. Вони зробили тисячі ям і понищили місцеві ліси.
Начальник поліції Дубровиці 28-річний Степан Царюк порівняв ситуацію у районі зі свавіллям в Чикаго в 1920-х роках: «Місто невелике, але мафія тут ще гірша… Ми маємо відкриту війну на сході і секретну війну тут», - зауважив він.
Поліцейський розповідає, що у січні у сусідньому селі вбили чоловіка. Він помер у бійці через гроші, зароблені від продажу бурштину. За словами місцевого мешканця Стаса, бувало, що хлопці за день знаходили у лісі поклади бурштину на 50 тисяч доларів.
«У країні, де річний дохід становить орієнтовно 2 100 доларів, 6 250 доларів на кожного шукача означає кардинально інше життя», — пише National Geographic.
Влад, один із місцевих мешканців, який займається видобутком бурштину, пояснює журналісту, що змушений займатися цим, бо йому слід годувати родину.
«У мене шестирічний син та семирічна донька. Я щасливий, бо можу заробити на будинок чи квартиру за один день», — розповідає Влад.
Раніше чоловік працював у поліції, але після того як гривня знецінилася, його заробіток становив 150 доларів, тоді він вирішив змінити роботу.
Аби довести, наскільки високі ціни за бурштин, Стас показує на телефоні повідомлення від нелегального китайського покупця, який у Києві. Непошкоджені шматочки бурштину вагою 50 грамів готові купити за 3?800 доларів.
Місцевий травматолог розповідає, що відколи у районі активно працюють бурштиношукачі, йому доводилося часто лікувати їх від вогнепальних та ножових поранень. Пошепки він зізнається, що будь-хто може купити тут автомат Калашникова за 750 доларів, а гранату за 150 доларів.
Люди травмуються не лише через бійки. Тільки за останні 5-6 років травматолог лікував близько 600 осіб, які провалювалися у ями, де шукали бурштин.
«Вони викопували п'ятиметрові ями, а тоді пісок і бруд обвалювалися і ховали людей заживо. Я бачив трьох чи чотирьох хлопців, яких повністю розчавило. На вас може завалитися дві тонни піску… І люди тут п'ють, п'ють, п'ють… Це Дикий Захід, люди сходять з розуму, — цитує видання місцевого лікаря.
Уявіть портрет жителя Рівненщини, громадянина України, який постане в уяві читача десь у Європі, США, Канаді чи на островах Ісландії. І потім довго можна розказувати про солов'їну мову, вишиванки та козацьку доблесть. В уяві буде зовсім інший портрет. Хоча мені інколи здається, ми вже й самі губимось у тому, який з цих портретів справжній.
