Історія життя людини в КНДР

644 0

Ми у соцмережах:

Диктаторські режими як стики багатьох суперечностей, а також як поля для розгортання особистісних драм дуже давно цікавлять письменників. Але для того, щоб описати ті жахи, які відбуваються у КНДР, автору книги «Син начальника сиріт» Адаму Джонсону потрібна була особлива сміливість і працьовитість, адже будь-який диктаторський режим намагається приховати свої злочини.

Син начальника сиріт У творі йде мова про життя Чона До — того самого сина начальника будинку сиріт. Вже навіть у цьому факті автор заклав протиріччя, адже хлопець зростав у притулку, яким керував його біологічний батько і спеціально влаштував сина ближче до себе. Але той не виділяв свого нащадка, а навпаки, більше з нього вимагав. Тому в дорослому житті усі, хто дізнавався, що він із притулку, думали, що він сирота, хоча це була тільки наполовину правда. Саме Чон обирав, хто з дитбудинку на який завод піде працювати або хто де спить, і від цього залежало життя. Кожного могли відправити на завод очищати цистерни від токсичної фарби або ж покласти спати якнайдалі від печі — в такому разі у дітей відмерзали пальці з усіма подальшими наслідками. Через такі моменти твір важко читати, адже їхня реальність занадто відмінна від нашої. Але з третини твору я звикнув і сприймав багато страшних речей як належне для тієї реальності. Нелінійність сюжету протягом твору підкидає велику кількість розворотів на 180 градусів. Хоча з іншого боку, яка може бути стабільність у системі, де будь-кого за найменшу провину можуть відправити до трудового табору? Чи коли людину з вулиці можуть забрати на вісімнадцятигодинну роботу в поля? Або ж якщо людина тікає за межі країни, її сім'ю, а також її колег із сім'ями відправляють до трудових таборів? Цікавим прийомом у книзі є те, що деякі розділи написано від імені пропагандистського радіо — по-нашому «брехунця», який всі жителі були зобов'язані слухати у своїх квартирах, щоб «завжди бути готовими до авіанальоту підступних американців». Для них радіо — чи не єдина можливість дізнаватися новини, адже телевізорів майже ні в кого немає, також мало електроенергії. У цих розділах партійні функціонери перегравали ситуації, які трапилися у житті героїв книги так, як це було вигідно для керівництва Корейської Народно-Демократичної Республіки. Цю книгу також можна назвати щепленням від тоталітаризму, адже корейський півострів до другої світової був колоніальними володіннями Японії. Після перемоги його було розділено між СРСР та США — так утворилися дві республіки. У Північній Кореї радянська імперія діяла добре знайомими нам методами — монополізувала владу Трудова партія, планова економіка, практично уся промисловість, внутрішня та зовнішня торгівля перебувала під контролем держави. Південній Кореї пощастило набагато більше, і сьогодні рівень життя у ній прирівнюють до невеликих країн Євросоюзу. Загалом цей драматичний роман, звісно ж, про любов і про те, як залишатися людиною в нелюдських умовах. Попри усі випробування, які випали на долю головного героя, Чон До завжди намагався бути людяним до інших. І ця фундаментальна риса характеру не раз стала для нього рятівною у надзвичайно суворих, часто суперечливих здоровому глузду реаліях КНДР.

Марк ОПЛАЧКО.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також