«Кіборга» та колишнього заступника командира 93-ї ОМБР Олександра Василенка обрали головою Спілки ветеранів АТО Рівненщини. Підполковник Василенко відомий своїм почуттям гумору, проте про війну та проблеми атовців говорить без жартів.
— Я був єдиним кандидатом на посаду голови. Хоч пропонували багатьом людям, але всі відмовлялися. Наша спілка працює на громадських засадах. Голова не отримує жодного грошового забезпечення. Оскільки я — пенсіонер Міністерства оборони, можу займатися вирішенням проблем. Попередній голова Федір Капустинський не встигав через чинну службу у війську — то на полігоні, то на сході. А щодня ранок починається з відвідин п'яти-шести людей, яким потрібна допомога: починаючи з отримання пільг на тверде паливо і закінчуючи пошуками тих, хто зник безвісти чи перебуває у полоні.
— Якщо виникають труднощі навіть з отриманням твердого палива, то чи можна говорити, що задекларовані державою пільги для учасників АТО взагалі діють?
— Бувають різні ситуації. Перш за все, потрібно зрозуміти, що для багатьох колишніх військовослужбовців проблема навіть в тому, щоб з'ясувати, куди потрібно нести заяву, щоб отримати якусь пільгу. Вони не звикли займатись такими питаннями. Часто просто відправляємо людину до органів влади за місцем реєстрації, бо туди, виявляється, вона навіть не зверталася. Але доводиться нагадувати і владі про те, що певні пільги для учасників АТО існують і що тим, хто воював, важливо відчувати підтримку. Багато залежить, до речі, від активності самих атовців на місцях. У Здолбунові, Квасилові, Клевані активні осередки, то там і влада дослуховується до пропозицій і вирішує питання учасників АТО.
— Радник міністра юстиції та народний депутат Андрій Помазанов кілька місяців тому говорив, що Рівненщина — єдина область, де учасникам АТО відмовляли у виділенні земельних ділянок. Такі випадки є?
— Законодавство передбачає, що атовцям землю мають виділяти першочергово, але загалом всі українці мають право на отримання земельної ділянки. Окрім того, одні хлопці отримали ділянку, що коштує 10 тис. євро, інші — землю, що коштує 4 тис. грн., бо біля смітника, а декому взагалі не вдається нічого одержати. Виникає соціальна напруга. Будемо просити владу, аби механізм виділення землі був більш прозорим. Можливо, ініціюватимемо створення наглядової або консультативної комісії, яка б могла пояснити хлопцям юридичну специфіку виділення ділянок.
Загалом, як на мене, потрібно або вже виконувати закони, або їх взагалі не ухвалювати і не створювати напругу в суспільстві. От, наприклад, пільговий проїзд задекларований, а його насправді немає. Щоразу, заходячи у маршрутку, боєць думає, витягувати йому посвідчення чи ні. А раптом уже є або зайдуть на наступній зупинці інші пільговики — пенсіонери чи інваліди, заради спокійного життя яких їхав на схід? Виходить, що своїм посвідченням забираєш місце у них. А якщо водій відмовить? Тому в більшості хлопці взагалі посвідчення не показують. Я, наприклад, ніколи не їжджу безкоштовно.
А якщо розглядати проблему глибше, то справа ж не у водіях, що відмовляють у проїзді. Пільгу держава ніби надала, а компенсацію перевізникам не передбачила. Те ж саме було у 2015 році, коли держава мала компенсувати роботодавцям кошти за виплату зарплати мобілізованим працівникам, а у бюджет коштів не заклали. Я — прихильник такої позиції: якщо не можете забезпечити надання певних пільг, то заберіть і не дратуйте ними.
— Не менш важливою є реабілітація військовиків…
— Програму реабілітації потрібно починати ще з призову до армії. І працювати також з родинами — щоб військовослужбовця, коли він повертається, сприйняли таким, яким він є, заспокоїли, підтримали. Близько 30% тих, хто повернувся з АТО і був учасником активних бойових дій, бачили загибель товаришів, мають проблеми у сім'ях, розлучаються. В області є багато організацій, які надають психологічну допомогу учасникам АТО. Але має бути бажання самого бійця розповісти про проблему. А багатьом важко. Потрібно багато часу, щоб повернувся принаймні нормальний сон. Сам це пережив… Важливо, аби була поруч людина, яка підтримає.
Часто до спілки приходять рідні бійців, які зізнаються, що не знають, що робити. Ми намагаємося відправити хоча б на медикаментозну реабілітацію, а тоді вже на спілкування з психологами. В основному ж серйозні проблеми пов'язані з соціальною нестабільністю, коли бійці, повернувшись, не мають достатніх заробітків.
— Агітують учасників АТО приходити у центри зайнятості. Мовляв, там допоможуть знайти роботу…
— Усе залежить від кваліфікації людини. Але багато бійців самі намагаються працевлаштуватися: офіційно чи навіть неофіційно. У суботу були збори організації, й ми проводили невеличке анкетування. Майже 90% з тих, хто був, написали, що забезпечені роботою. Як на мене, повернувшись з АТО, варто одразу знайти справу до душі, аби менше думати про пережите.
— На вашу думку, наскільки гострою є проблема пияцтва і у війську, і у військовиків після повернення?
— Думаю, що відсоток тих, хто повернувся з АТО і пиячить, не перевищує відсоток алкоголізму серед цивільного населення. Зараз у військо не беруть людей, у яких є проблеми з алкоголем. Перехід на службу за контрактом якщо не вирішив цю проблему, то суттєво зменшив.
— Кількість охочих іти на контрактну службу зменшується. З чим, на вашу думку, це пов'язано?
— Напевно, відсутня мотивація. Щодо коштів, то скільки б не платили, буде мало. Бо за якими критеріями можна виміряти, достатня чи недостатня оплата, коли людина ризикує власним життям, коли залишає на кілька місяців родину, позбавляє дітей своєї уваги? Але служба у війську, як би там не було, приносить стабільність і соціальний захист. З іншого боку, для служби у війську має бути якась особиста мотивація. У 2014 році були такі добровольчі батальйони, які взагалі не мали ніякого фінансового забезпечення і воювали.
— А добровольців ви приймаєте у свою спілку?
— Серед членів спілки є і ті, хто не воював, але допомагає активно атовцям, є і добровольці, і родичі загиблих. Участь у спілці не надає ніякої статусності чи привілеїв, вона дозволяє діяти разом і добиватися результатів. Щодо добровольців, то ті статуси учасників, які надають їм наразі в області, не дозволять отримати їм ті ж самі пільги, що й учасникам АТО. Бо в органів місцевої влади немає таких повноважень. Сподіваюся, що у майбутньому це питання буде вирішено на рівні держави.
— З якими проблемами найчастіше звертаються родини загиблих атовців?
— Загинуло 130 бійців з Рівненщини. Їхні родини звертаються до нас найчастіше з соціально-побутовими проблемами: щодо безкоштовного оформлення спадщини, отримання пільг.
— Спілка ветеранів АТО на сьогодні — потужний важіль впливу, який, напевно, намагаються використати політики.
— Ми намагаємося бути активними у суспільному житті, але одна з наших умов — аполітичність. Звичайно, спілку намагалися використати у політичних протистояннях, але ми не погоджувалися і не будемо.
— Говорили, що спілка може перерости у політичну силу.
— У спілці є військовослужбовці, які наразі служать у Збройних силах, а їм, відповідно до законодавства, брати участь у політичних рухах заборонено. Тому те, що спілка перетвориться на політичну партію, — виключено. Як на мене, якщо й буде йтися про політичну силу, то це буде окрема структура від спілки. Політика і діяльність спілки — різні площини.
— Суспільство, будьмо відвертими, уже значно менше реагує на теми, що стосуються війни на сході. Ситуації, які виникають, наприклад, у маршрутках, коли атовцям відмовляють у безкоштовному проїзді, не є тривожними сигналами, що суспільство загалом байдужіє?
— Ще будучи на сході, я себе налаштував, що це станеться. Члени спілки і не намагаються себе якось виділяти у суспільстві. У військовій формі хлопці не ходять, не кричать, що гідні чогось більшого, хоча так воно і є. Ми — звичайні члени громади, просто так вийшло, що нам довелося брати участь у військових діях на сході, і ми хочемо отримати тільки те, що визначено законодавством.
— А як, на вашу думку, закінчити нам війну на сході?
— Напевно, якщо вже не можемо силовими шляхами розв'язати цю гібридну війну, то потрібно зробити Україну економічно сильною. Тоді до нас захочуть і Крим, і Донбас, і Луганськ, і поляки з угорцями. Але тимчасово окупованим територіям не потрібно давати забувати, що їхні мешканці — українці. На жаль, не чув, щоб вирішували питання принаймні про забезпечення сигналу українського телебачення на тих територіях. Не знаю, що у нинішній час високих технологій може заважати це зробити.
— Ви підете на фільм «Кіборги»?
— Ні. Події, про які там йдеться, досить близькі мені, тож не можу передбачити, як зреагую: раптом зачепить або ж там буде щось не так. Але мені він подобається заочно. Загалом скажу, що про війну потрібно знімати правдиві фільми. Але цим і відрізняється наш інформаційний простір від російського: у нас усе відкрито. Іноді аж занадто. Тому який би фільм у нас не зняли, він не буде сприйматися, якщо там буде неправда. У Росії ж — навпаки усе.
Я шукав інформацію про загиблих людей з ворожої сторони у Донецькому аеропорту. Знаю, що там загинуло немало росіян, але за три роки так і не зміг відшукати їхніх імен. Тільки натрапив на форум матерів одного із загонів спецпризначення у Росії, які пишуть, що не мали зв'язку зі своїми синами по п'ять-шість місяців. Не знаю, що за умови можна було створити, щоб діти не могли зателефонувати батькам чи чоловіки дружинам і сказати, що живі.
