У центрі Рівного за кількадесят метрів від собору облаштували навіть не знаю що. Колись на цьому місці була "комсомольська" дошка пошани.
Ви не знаєте, що таке "дошка пошани"? Це я тим нашим читачам, які ще не мають тридцяти. Тим, яких сумлінні вчительки вже не приймали у жовтенята-піонери-комсомольці, як їхніх старших братів. Я ще тоді здивувався такій метаморфозі геть усіх наших педагогів, які в один день поміняли по школах портрети Леніна на портрети Шевченка, вдаючи, що так і було. Ну хоча б один чи одна із них виступив би тоді відкрито на захист того Леніна, якому публічно поклонявся (поклонялася) довгі роки і вчив (вчила) поклонятися своїх учнів! Жоден! Жодна! Тоді я жартував, що в разі, коли нас зненацька завоюють монголи, усі ці рівненські педагоги миттєво розвісять по класах портрети Чингізхана, війська якого, як тоді ж виявиться, визволяли нас ще вісімсот років тому. А що робити із ними, із цими готовими на все вчительками та їхніми керівниками? Доводилося з них підсміюватися. Тепер сміятися не виходить. Тому що на тому самому місці, де тридцять років тому розвішували портрети комсомольських активістів, а коли комсомол кудись раптово зник, розміщували рекламу, тепер висять портрети загиблих на майдані та на війні. І ніхто цьому не дивується, нікого це не ображає, нікого не обурює. І нічого, що довкола тих портретів щовечора чути смачний димок від шашликів, що готують поруч у ресторані. А що, скажете, тут такого? Хіба погано вшанувати пам'ять героїв? А ви би хотіли щоб туди повісили ваш портрет після тогою, як ви помрете? Щоб повз нього байдуже бігали люди до магазину чи ще куди, аж поки ваш портрет не вилиняє на сонці і не буде згодом знятий як такий, що втратив "товарний вигляд"? Поки ви думаєте, я нагадаю, що ніде західніше Ковеля нічого подібного не було, немає і не може бути. Тому що пам'ять про загиблих і взагалі про тих, кого вже немає, це святе! І перш ніж щось для цієї памяті робити, слід добре подумати. Тому що справжня пам'ять про справжніх героїв має бути вічною. Або принаймні довгою, як у Парижі, де імена загиблих героїв маленькими літерами написані навколо "вічного вогню" під тріумфальною аркою… Куди поспішати? У нормальних країнах між загибеллю людей та вшануванням їх памяті минають роки, упродовж яких найкращі художники та архітектори думають над тим, як зробити пам'ятник гідним тих, хто загинув. А що у нас? Побачив хтось вільне місце в центрі Рівного і запропонував швиденько "увічнити" наших героїв на колишній "комсомольській дошці". А влада одразу ж виконала, довго не думаючи. Похапцем переробили ту "дошку пошани", зробили "красиво". А що далі? Куди вішати портрет того чи тих, хто ще може загинути на війні? За нинішньої влади ми від цього не застраховані. Подумали про це у міській владі, де керують підстаркуваті комсомольці? А навіщо їм думати? Вони думають, коли землю розподіляють комусь під забудову чи дозвіл на щось дають. А портрети — що їм зробиться? Не перші і не останні… Та й загиблі вже нічого не скажуть — їм все одно. А нам? Чи не здається вам, що найкращі із нас загинули вже чи загинуть іще не з вини досі не знайдених ворогів, а з вини тих, хто легко міняє портрети на стінах? Чи давно по владних кабінетах висіли портрети Януковича, які потім зникли в один день? А якби власники тих кабінетів не кидались міняти портрети із кожною зміною влади, а виявили б хоч трохи власної гідності, то може й "революція гідності" була би не потрібною? І жертв, яких нині так по-блюзнірському "вшановує" наша влада, теж би не було? То може час вже припинити бути комсомольцями, які готові на все, що накаже влада? Може нашій міській владі на чолі із шановним Володимиром Хомком настав час думати завжди, а не лише тоді, коли це треба їм особисто? Дивлюсь я на оці нашвидкуруч склепані портрети героїв на "комсомольській" дошці і соромно мені перед ними — не зуміли ми вас вшанувати по-людськи! Простіть за це нас і наших "комсомольців"!
