Копати землю можна по-різному. Можна — із щирою ненавистю до землі та лопати, як роблять це люди підневільні.
Можна — не поспішаючи і з задоволенням, як колишній бездарний інженер, який на схилі життя відчув на шести сотках своє справжнє покликання. Можна — упевнено і професійно, як бригада заробітчан, яка отримала аванс від тверезого бригадира. А ще можна копати землю… творчо, отримавши під це діло бюджетне фінансування. Тепер ці «творчі» копають у Рівному поблизу старого туалету неподалік стадіону. Не просто копають, а «науково»! А чому не копати на півметра в день за півмільйона бюджетних грошей? Що шукають? Ось тут розпочинається найсмішніше. Після другої світової війни за наказом «комуністичних окупантів» палац князів Любомирських у Рівному зрівняли із землею за допомогою екскаваторів. З того часу не минуло й сімдесяти років — збереглися документи і все інше. А сьогодні на тому місці, де гуділи екскаватори, «археологи» намагаються «знайти» руїни замку. Навіщо їх шукати, коли все вивезли вантажівками у п'ятдесяті роки? Як навіщо шукати? А грошенят заробити? Той факт, що шукають те, чого немає, нікому не цікавий. Уже повідомили, що знайшли там якісь черепки з давнього століття. Ну, це можна депутатам розповідати з числа тих, хто не в курсі. Насправді у Рівному де не копни, там знайдеш якісь черепки. Перед театром цих черепків було тисячі, але тоді копали для іншого. Тоді гроші давали не на розкопки. А на підземний магазин. А тепер — навпаки. Тепер можна місяцями не поспішаючи копати у центрі Рівного. І нічого, що на тому місці вже нічого не може бути навіть теоретично! Там же техніка працювала! Що тішить у цій історії найбільше — це розумні очі молодих журналістів та «науковців», які розповідають спочатку одне одному, а потім нам усім відверті дурниці. Упевнений, якби їм «авторитетно» сказали, що біля того туалету похований, наприклад, Чінгісхан, наша творча молодь дуже уважно цю проблему вивчала б, щохвилини роблячи «селфі». Не сумнівайтесь, що і найшли б тоді щось татарське. А так шукають щось любомирське. Чому ні? Гроші ж то йдуть! Може, й музей там колись зроблять… Та це навряд, вірогідно, зроблять не по-татарськи, не по-любомирськи, а по-українськи. Покопають, отримають гроші і втечуть. А нам залишать оті черепки, які залежно від поставленої задачі можуть називатися хоч татарськими, хоч любомирськими. Українські вони точно. Я готовий це стверджувати цілком безкоштовно. Бо гроші вже тю-тю…
