Нині прийнято скаржитись на те, що народ забуває традиції. Що вже не так співають, танцюють, щедрують, колядують, посівають… І це справді так. Тому що далеко не всі традиції можна тепер підтримувати суто фізично. Тому що купа традицій пов’язана з кіньми, коровами, півнями та іншими домашніми тваринами, яких більшість із нас тепер не мають.
А заводити коня, аби в певний день напувати його за давньою традицією, виходить дорого. Та що там кінь — курку завести, аби вона в певний день поклювала на щастя, теж не виходить. І печі у квартирі немає, щоб як належить приготувати на свято традиційні страви. Та ж сама біда з колядуванням. Щоб колядування було за всіма правилами, у хазяїна має бути двір, куди б могли зайти колядники, аби постукати у двері, щоб згаданий хазяїн дав дозвіл поколядувати. Зробити це на сходах восьмого поверху непросто. Та ще й на сходи ці слід потрапити через зачинені двері під’їзду. І взагалі сучасне місто, де сотні тисяч мешканців, це вам не колишнє село на двісті дворів, де усі одне одного знали. Тому цілком нормально, що більшість народних традицій поступово йдуть з реального життя на сцену. Іди в театр чи на концерт і побачиш усі традиційні танці та співи! Хочеш навчитися — записуйся до народного хору і ходи на репетиції! Про телевізор та інтернет взагалі мовчу. То що? Виходить, справді традиції забуваються? Нічого подібного! Традиції, навпаки, розквітають! Але далеко не всі… Пригадую, як малим побачив такого собі Миколу Трембицького, що жив на проспекті Миру, з мокрим волоссям у мороз. Це було 19 січня чи то 1971-го, чи то 1972 року. Він тоді чи не єдиний у місті демонстративно ходив на Водохреще купатися до Басового Кута. А тепер? Не пропхнешся цього дня до води — усі купатись лізуть! Чому ні? З одного боку, все просто і доступно — роздягнувся і вперед! Все як за дідів-прадідів! При цьому костюмів для цього старого обряду особливих не треба купувати чи шити, спеціальних співів чи танців навчатися теж. Перехрестився, пірнув і назад! А потім вже можна спокійно випити-закусити без зайвих умовностей! Як на мене, то купання на Водохреще — це найбільш сучасна традиція, що прийшла до нас через віки і яка тепер не те що не занепадає, а шириться щораз швидше! Незабаром 19 січня до води лізтимуть всі. Записуватись доведеться на місяць наперед! Одне непокоїть — застудитися можна! Ще у школі вчителька лякала, мовляв, пішла Леся Українка купатись на Водохреще і померла після цього від застуди! Щоправда, стала потім класиком літератури. Чи класикинею, вже не знаю, як нині правильно. Тому щораз вагаюсь перед 19 січня. Піти купатись — можна потім застудитися, померти і стати класиком. Не піти — залишитись живим, зате у класики — зась! То купатись чи не купатись, як писав у відомому творі Лесь Подерв’янський? Який, до речі, і живий, і класик! Напевно, таки купався…