Маленький Париж

2083 0

Ви не повірите, але сорок років тому в місті було лише п’ять ресторанів, які зачинялися об одинадцятій вечора. Ще раніше вішали замки на двері пивних і винно-горілчаних закладах, яких було з десяток. Щодо кафе, де можна було б випити справжньої кави, то їх не було взагалі.

Ви не повірите, але сорок років тому в місті було лише п’ять ресторанів, які зачинялися об одинадцятій вечора. Ще раніше вішали замки на двері пивних і винно-горілчаних закладах, яких було з десяток. Щодо кафе, де можна було б випити справжньої кави, то їх не було взагалі. У громадських їдальнях та буфетах загального користування під назвою «кава» подавали підсолоджену рідину коричневого кольору по шість копійок за склянку. Тому відкриття першого в Рівному кафе, де продавали справжню каву (аналог нинішнього «еспресо») у маленьких філіжанках, було сприйнято місцевою інтелігенцією щонайменше як прорив до Європи. Місцеві інтелектуали і просто ті, хто слідував моді, приходили до цього кафе пити каву, формуючи нову спільноту міських жителів, для яких головним було спілкування, а не елементарна потреба у харчах та алкоголі. Смак кави та навколишній аромат створювали неповторну атмосферу причетності до цивілізованого світу, особливо після натовпу в тролейбусі та стояння у черзі за ковбасою. Подібні кафе були не тільки в Рівному. Практично кожне місто мало у ті часи подібні осередки культури навколо простої кави. Ті кафе, які офіційно іменувались «вітерцями», «берізками» чи «супутниками», народ перейменовував на закордонний манер. Так, у Ленінграді таке кафе на Невському неофіційно звалося між молоддю «сайгоном». Була подібна назва і в нашому місті. Тепер, з висоти нинішнього добробуту, всі ті наші «сайгони» початку сімдесятих років видаються убогими і примітивними. Ні тобі інтер’єру, ні освітлення, ні асортименту, ні реклами. Сірість суцільна. Не те що тепер, коли яскраві вивіски на кожному кроці закликають до кафе, які з відстані шістдесятих виглядають не те що «сайгонами», а щонайменше «маленькими Парижами». Більше скажу, в справжньому Парижі кав’ярні виглядають простіше і бідніше за ті, що в Рівному набудували. То чого ж іще не вистачає для щастя високодуховного спілкування? Ви не повірите — людей. За останні кілька років ми навчилися добре будувати, смачно готувати, гарно подавати, яскраво рекламувати. Діти тих, хто сидячи з кавою за пластиковими радянськими столами уявляв себе «парижанами», живуть іншими цінностями. Навіщо їм удаваний Париж, коли вони можуть запросто поїхати до Парижа справжнього і підмітати там вулиці разом з арабами та африканцями? Нема вже тої фантазії, нема того лету думок, який з’являється тільки на холоді та на голодний шлунок. У сірих радянських кафе панував колись дух Парижа та Лондона. У нинішніх затишних кафе та ресторанах, зовні нічим не гірших за європейські, тепер панує… Рівне. Таке, яким воно є, без усяких прикрас і фантазій. Власне, й сидіти в кафе та уявляти себе парижанами тепер немає часу. Працювати треба. Щоб перетворити «маленький Париж» своєї юності у справжній Париж. Якщо не для себе, то для дітей.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Коментарі (всі коментарі проходять модерацію)

Залиште вiдповiдь

Читайте також