Мстислав Скоробогатов: «"Лужниковці" фінансували Луценка та Ярему!»

Одна з майнових суперечок, розглянутих нещодавно у Рівненському господарському суді, навряд чи заслуговувала на увагу широкого загалу, якби бізнесмен Мстислав Скоробогатов, який програв цей суд, не звернувся до нас із заявою, в якій висуває сенсаційні звинувачення на адресу не лише минулої, а й чинної влади. Саме тому ми вирішили ознайомити наших читачів із цією заявою.

Мстислав Скоробогатов: — Свій бізнес я розпочинав разом з індійським партнером із завезення в Україну побутової електроніки. Бізнес був успішним. Пізніше ми виграли конкурс на будівництво у Києві підземного комплексу "Метроград", який збудували 2001 року. Нашою власністю стали готелі "Русь", "Славутич", "Либідь" у Києві, "Юність" в Одесі та торгово-розважальний комплекс "Метрополіс" у Києві. 2005 року я заявив своєму партнеру, що хочу отримувати більші відсотки, адже "Метроград" на той час успішно працював, я вів усі справи. Але ми так і не змогли домовитися. А через місяць до мене приїхали декілька бізнесменів курдського походження, які представляли депутата Держдуми Росії Зелімхана Муцоєва, і сказали, що індус продав їм свій бізнес і тепер вони мої партнери. Документів ніяких не показали. Їх у них і бути не могло, адже без мене, людини, яка мала половину акцій, продати решту не можна було. Мене тероризували близько року. А у листопаді 2006 року озброєні люди захопили готель "Русь". Зробили це за допомогою двох судів в інших областях, які винесли рішення, що в готель не пускають нового керівника. А змінити прізвище у Державному реєстрі дуже просто. Тоді президентом України був Віктор Ющенко, а за людьми, які захоплювали мої готелі, стояли тодішній міністр внутрішніх справ Юрій Луценко та заступник генпрокурора Віктор Кудрявцев. До 2007 року я думав, що це справа рук бізнесмена Максима Курочкіна, але після того, як його вбили у слідчому ізоляторі, стало ясно, хто насправді захоплював мої об'єкти в Києві та Одесі. Це були "лужниковці" — група депутата Держдуми Росії Олександра Бабакова, російських бізнесменів Євгенія Гінера, Михайла Воєводіна та Михайла Спектора. Саме їм належить концерн "VS Energy International Ukraine", у чиїй власності ряд обленерго, в тому числі і в Рівному, а також рівненське ТзОВ "Камаз-Транс-Сервіс". Їм належать готелі "Прем'єр-палас" у Києві, "Ореанда" в Криму, "Дністер" у Львові та завод "Дніпроспецсталь". 2012 року, володіючи готелем "Русь" і всією бухгалтерією, вони витягли векселі, які я використовував при купівлі готелю "Славутич", та збанкрутували його. І знову ж таки у судах я досі нічого не можу довести. "Лужниковців" на той час покривали тодішні депутат Верховної Ради від Партії регіонів Юрій Іванющенко, заступник генпрокурора Ренат Кузьмін та голова Вищого господарського суду Віктор Татьков. З 2009 року моя справа в Європейському суді з прав людини. Але в Україні у зв'язку з цим суди затягують справу по "Метрограду", бо ж звертатися можна до Європейського суду лише після того, як справа пройде всі судові інстанції в Україні. Я сподівався на те, що все зміниться після Майдану. Але ж ні. У мене є інформація про те, що генпрокурор Віталій Ярема прикриває "лужниковців" далі. Окрім того, коли захопили мої об'єкти, людей не звільняли. Ці люди мені розповідали про таємну бухгалтерію, яку вели нові власники. Зокрема, 2007 року "лужниковці" дали 15 млн. грн. на фінансування "Народної самооборони" Юрія Луценка. Луценко постійно літав на дні народження до Бабакова, бігав до нього в готель, коли той був у Києві. 2012 року, незважаючи на те, що мене охороняв "Титан", спецпідрозділ міліції поклав і мене, і охоронців обличчям на землю, після чого я опинився у СІЗО. Юристи мене витягнули і я втік за кордон. Знав, що оскільки я намагаюся повернути свій бізнес, мені загрожує небезпека. Повернувся лише після Майдану. Хоча під час революції, як тільки міг, допомагав. У Києві у мене ще лишився готель "Либідь". Ми пускали туди ночувати "майданівців". Натомість у готелях, які захопили російські бізнесмени, спали "тітушки". Я думав, що революція щось змінила, а тому знову через суди намагаюся повернути свої об'єкти. Не заради себе. Я готовий їх віддати для потреб армії, у готелі заселити переселенців. Але мені прикро за Україну і свій бізнес, який будував своїми руками, а нині мільйонні виручки з нього (бо готелі прибуткові) ідуть на фінансування сепаратистів. Я намагався повернути ВАТ "Готельний комплекс "Русь"". Нам вдалося провести збори акціонерів і визнати, що призначення у 2008 році нового директора — Ірини Сідлецької — було незаконним. Аби ми не змогли отримати контроль над готелями, Сідлецька у 2010 році заднім числом виписує векселі на загальну суму 9 млн. грн., які нібито ВАТ "Готельний комплекс "Русь" придбав у ТзОВ "Камаз-Транс-Сервіс". Усе — аби довести ВАТ до банкрутства. Маючи рішення Вищого господарського суду про те, що призначення Сідлецької було незаконним, звертаємося до Рівненського господарського суду з проханням визнати векселі недійсними. Арбітражний керуючий, якого призначили вести справу банкрутства ВАТ, іде нам назустріч, розуміючи абсурдність ситуації, і дозволяє нам представляти інтереси товариства. Адже зрозуміло, що керують готелем "лужниковці", "Камаз-Транс-Сервіс" також їм належить і банк, який нібито оформляв векселі, теж їхній. Суддя Господарського суду Віктор Марач ніби спершу погоджувався з нами. Адже ми наводили логічні аргументи. По-перше, Сідлецьку призначили незаконно, і вона апріорі не мала права виписувати векселі. По-друге, відкрито кримінальне провадження щодо цього призначення. По-третє, статут ВАТ вказує, що директор не може виходити за рамки 5 млн. грн. у будь-яких операціях. І хоча вона потім переписала векселі, нібито розбивши суму на дві частини, все одно на цю операцію потрібна була згода наглядової ради ВАТ, якої Сідлецька не отримала. Ми просили суд провести експертизу документів, яка б доказала, що векселі були виписані пізніше, аніж на них стоїть дата. Та Марач не взяв до уваги жодного нашого доводу і виніс рішення, щоб наше звернення не задовольнити. І тут ще одна новина — арбітражного керуючого знову змінюють. Ми подаватимемо до апеляційного суду. Але це якесь замкнуте коло. Добитися справедливості неможливо. Найбільше мене обурив рівненський суддя Марач. Це ж Західна Україна, час після революції, а він відстояв інтереси російських бізнесменів, які фінансують сепаратистів. Думаю, ще й "Рівнеобленерго" себе у критичній ситуації покаже — на кого воно насправді працює. Юрій Яковлєв, юрист ТзОВ "Камаз-Транс-Сервіс": — Мстислав Скоробагатов не вперше звертався до суду, намагаючись довести, що векселі недійсні. Усі судові справи в усіх інстанціях він програв, тому, вочевидь, для досягнення своїх цілей і звернувся до журналістів. На що саме були виписані векселі — розголошувати я не маю права. Але наше підприємство діє у рамках закону. ВАТ "Готельний комплекс "Русь"" борг так і не повернуло, тому ми, звісно, подали до суду, щоб товариство визнали банкрутом, оскільки воно не може виплатити суми. Віктор Марач, суддя Господарського суду Рівненської області: — Ми керуємося законом. "Камаз-Транс-Сервіс", як і ВАТ "Готельний комплекс "Русь"", — підприємство, засноване в Україні і підпорядковується українському законодавству. Російський бізнес тут ні до чого. ВАТ зверталося до нас з проханням визнати два векселі по понад 4 млн. грн. як один договір. До попередніх судів зверталися лише щодо одного векселя. Знаю, що справу лише київський суд розглядав тричі. У рішенні я написав, що розглядати два договори як один, як хотіли позивачі, не можна. Окрім того, виписані векселі були у 2008 році. Тоді ВАТ їх не оскаржувало, а лише коли розпочалася справа про банкрутство звернулося до суду. Позивачі просили відкласти розгляд справи — і я йшов назустріч. Закон дає два місяці для розгляду справи, я додав ще додаткових 15 днів. Кримінальне провадження щодо директора ВАТ "Готельний комплекс "Русь"" — не підстава для відтермінування розгляду справи. Окрім того, у статуті товариства чітко написано, які повноваження має директор ВАТ. Він мав право самостійно підписувати такі договори. Справа нині в апеляційному суді. P.S. Редакція готова опублікувати коментарі інших осіб, які згадуються в цій статті.