Багато хто з любителів футболу глузує нині з Олега Собуцького. Він за власний кошт утримує футбольну "збірну ветеранів". Мовляв, 46-річний бізнесмен має смішний вигляд, коли виходить на поле з насправді знаменитими футболістами минулих часів. Як на мене, все виглядає навпаки.
Кожен із нас у дитинстві мріяв бути чи то космонавтом, чи то кіноактором, чи то ще якоюсь знаменитістю. Коротше — героєм! Ті діти, що грали у футбол, мріяли, ясна річ, щонайменше, грати за національну збірну, а щонайбільше — стати чемпіонами світу. Для здійснення мрії є багато шляхів. Можна досягти мети через наполегливу працю, можна — через виняткові природні здібності, можна — завдяки удачі.
Нові часи відкрили можливості, яких не було раніше. Аби видати книжку, стати ведучим телепередачі або виступати на естраді, тепер зовсім не обов'язково потрібні виняткові здібності чи роки виснажливої роботи. Досить лише мати гроші і знати, кому їх заплатити. Інша річ, що такого штибу "письменники" й "артисти" не цікаві нікому, окрім них самих. Те ж саме із футболом — кожен може заснувати за власний кошт "футбольний клуб", заявити його до певної ліги і стати там "провідним форвардом". Владислав Гельзін таким чином дійшов аж до вищої ліги.
Олегу Собуцькому "футбольного клубу", який він заснував у рідному Волочиську, було не досить. Тож він взяв на утримання "команду ветеранів", яку за власний кошт возить не лише Україною, а й усім світом. То чому б йому за цю команду не зіграти? Він що, порушив якийсь регламент? Скажу більше — принаймні фізично 46-річний бізнесмен-футболіст нині виглядає краще за окремих знаменитостей, які припинили дотримуватися режиму одразу після завершення футбольної кар'єри. До того ж нечисленні глядачі, що приходять на матчі "ветеранської збірної", навряд чи упізнають в обличчя більшість її гравців. Хіба лише тих, кого регулярно показують по телевізору. Зокрема, чинного президента ФФУ Андрія Павелка, який теж останнім часом набрав непогану форму і разом з Олегом Собуцьким виступає за "збірну ветеранів".
