Навіть погана пісня може нагадати про щось приємне. Я сьогодні згадав свою маму, чиї старі фотографії інколи розглядаю. На звороті одного із знімків, подарованих мамі подружкою ще у довоєнні часи, зберігся напис «любиш регінал — люби і копію». Безграмотний «регінал» п’ятнадцятирічної сільської дівчинки нагадав мені сьогодні неймовірно плодовитий автор пісень на прізвище Меладзе. У кафе, куди я зайшов перекусити, лунала музика. Співачка, яка виконувала пісню названого вище автора, з десяток разів стверджувала, що «відіт орєнтір». Що саме мала на увазі співачка, а тим більше автор, мені невідомо. Водночас я не збираюся по-старечому скаржитися на безграмотність сучасної молоді.
Навіть погана пісня може нагадати про щось приємне. Я сьогодні згадав свою маму, чиї старі фотографії інколи розглядаю. На звороті одного із знімків, подарованих мамі подружкою ще у довоєнні часи, зберігся напис «любиш регінал — люби і копію». Безграмотний «регінал» п’ятнадцятирічної сільської дівчинки нагадав мені сьогодні неймовірно плодовитий автор пісень на прізвище Меладзе. У кафе, куди я зайшов перекусити, лунала музика. Співачка, яка виконувала пісню названого вище автора, з десяток разів стверджувала, що «відіт орєнтір». Що саме мала на увазі співачка, а тим більше автор, мені невідомо. Водночас я не збираюся по-старечому скаржитися на безграмотність сучасної молоді. Орєнтір так орєнтір, нехай буде. Бо ж я розумію того Меладзе, який не вилазить з-за комп’ютера, на якому пише по кілька пісень на день, аби забезпечити усіх «своїх» виконавців репертуаром. За такого навантаження і не таке напишеш. Тим більше, що до цих пісень ніхто особливо не дослухається. Грає десь, ну і нехай грає. Тож саме цей «нехай» мене і непокоїть. Бо ж просто так до телевізійних і радіоефірів не потрапляють. Особливо у таких кількостях, як Меладзе, чиї одноманітні мелодії з порожніми текстами наздоганяють, буває, у найнесподіваніших місцях. Так це я про себе. Нагадаю, що до музики я небайдужий і з дитинства намагався сам обирати, яку музику слухати, за моїм власним смаком. І що цікаво, у давні вже часи, коли спасу не було від Пахмутової та Добронравова, мені це вдавалося. Досить було не вмикати радіоточку і телевізор. За власним бажанням та за власні гроші народ тих пахмутових-добронравових практично не слухав. Власне, і тепер цей Меладзе нікому не потрібен. Але ж куди ти від нього подінешся? Нещодавно дістав мене, перепрошую, у вбиральні на автомобільній бензозаправці. За що мені таке? За що таке усім нам? Чому саме він із своїми «орєнтірамі», а не інші? Той же Сашко Смик, щоб він був здоровий, теж може по три пісні на день писати, причому набагато краще за Меладзе. Принаймні без «орєнтірів». Все-таки інститут закінчував. І таких поетів-композиторів у нас не сотні, а тисячі. Товчуться постійно на телевізійних шоу, зірками стати хочуть. Пруться із своїми мелодіями, віршами, голосами. Невже не ясно, що шлях для цього приготовлений зовсім інший. Пробийся до Меладзе, аби він взяв тебе до себе, і співай собі по усіх радіоканалах та на телебаченні про його «орєнтіри». Чи можна цьому щось протиставити? Індивідуально можна. Слухати нормальну музику, намагаючись уникати тривалої присутності у місцях, де цілодобово крутять музику того Меладзе. А з іншого боку, чому я маю від нього ховатися? Чому він своїми безграмотними «орєнтірами» у виконанні безголосих «співачок» має псувати мені у громадських місцях процес приймання їжі і не лише приймання? Стоп. Мовчу. Бо коли мої слова дійдуть до самого головного і той вирішить навести лад у музиці, то залунає таке, у порівнянні з чим «орєнтіри» Меладзе видаватимуться сонетами Шекспіра. А може, я дурниці кажу про талановитого поета-композитора Меладзе? Може, це у нього такий поетичний прийом, за допомогою якого він свідомо уникає правильного вимовляння слова «орієнтир»? Бо там, де «орієнтир», там і «орієнтація», тьху на неї! Нехай же буде як було. А їсти я намагатимуся удома.
