Тут наше місцеве начальство обіцяє тирсою місто обігріти. Звісно, це не така маячня, як трамваї двадцять років тому, але щось від цього є. Зрозуміло, що слід підтримати цікавий проект, але ж підтримуючи, слід ще й думати, що говориш. Та я, власне, не про це. Я про тополі, тирсою від яких наші начальники обіцяють нас зігрівати у найближчі роки. Мені здавалося, що тих тополь у Рівному вже майже не залишилось. Виявляється, що це не так.
Тут наше місцеве начальство обіцяє тирсою місто обігріти. Звісно, це не така маячня, як трамваї двадцять років тому, але щось від цього є. Зрозуміло, що слід підтримати цікавий проект, але ж підтримуючи, слід ще й думати, що говориш. Та я, власне, не про це. Я про тополі, тирсою від яких наші начальники обіцяють нас зігрівати у найближчі роки. Мені здавалося, що тих тополь у Рівному вже майже не залишилось. Виявляється, що це не так. Тому влада взялася остаточно вирішити «тополеве питання», вирубавши усі тополі до однієї, насадивши замість них «більш стійкі декоративні види дерев». Ну за що вони ці тополі так ненавидять? Я давно про це здогадувався, а тепер переконався остаточно. Тополя — ворог українського обивателя. Ви бачили колись у когось у господарстві тополю? Отож. У господарстві мають бути дерева, що приносять плоди. Яблука-грушки, вишні-черешні, сливки-горішки. Що з тої тополі? Лише воду в себе тягне та сонце від помідорчиків забирає. Так думали українці завжди. Так думають і тепер. Звідки тоді, запитаєте, стільки тополь взялося? Поляки саджали. Не для того, щоб дошкулити поневоленому українському населенню, а для краси. Бо окрім господарської користі, є ще й така річ, як краса. Уявлення про красу наших предків до рівня тополь не піднімалося. Про це думали пани, які були вище за турботи про долю помідорчиків. Згадайте, де росли чи якимось дивом ще досі ростуть тополі? Якщо у селі, то це або біля школи, або біля колишньої панської садиби. У людей — жодної. Якщо у місті — те ж саме. П’ятдесят років тому все Рівне було у тополях, насаджених ще поляками у двадцяті-тридцяті роки. Тополі прикрашали вулиці, парки, сквери, школи, дитячі садки та лікарні. Не було нічого кращого, аніж відпочити під тополею у спекотний день. А такого затишку, який дає тополеве листя, що улітку тихо шелестить під вітром, не буває більше ніде. Та нема коли нам про той затишок думати. Треба на базар бігти чи з базару. Нема коли вгору глянути. І це нормально. Не ми маємо думати про красу і затишок, а та влада, що над нами. Раніше думала і тополі були усюди. А тепер? Тепер наша влада — це ми самі! Немає вже над нами ніяких поляків та москалів! Самі у себе хазяйнуємо. А який хазяїн тополю посадить? Відповідь шукайте вище за текстом. Ніякий не посадить. Не хочу казати, але видається, що діти простих людей, які тепер обрані нами до влади, ніби мстять «панській» тополі, знищуючи її нещадно. За що мстять? За те, що тополя висока і горда. За те, що росте не для плодів хазяйських, а для краси! Не люблять у нас таких гордих і красивих! Ти маленький будь, заскорузлий, щоб не видно тебе було. І горішок чи ягідку не забувай давати. Тоді житимеш. Якщо ж виростеш вищим та гарнішим за усіх і нікому нічого, окрім тої краси, не даватимеш, не жити тобі. Зрубають. А коли запитаєш, за що тебе так, скажуть, що пух від тебе шкідливий летить, дихати заважає. Зауважте, що народ наш не увесь такий. Що є вже і тепер пани багатші за тих колишніх поляків. Відповім — це вони думають, що вони пани. Насправді ж вони такі самі, як їхні батьки, які кожен клаптик землі під помідорчики забирали. І обійстя їхні за парканами триметровими з басейнами та кортами насправді ті ж самі батьківські хати, лише більші за розмірами. Панами ж вони будуть, коли до їхніх маєтків буде йти дорога з тополями з обох боків. А там від маєтків і до міста справа дійде. Коли саме? Не скоро. Бо вони про це ще навіть не думали. І добре, що не думали. Може, хоч кілька тополь у Рівному залишиться. Не до Польщі ж їхати ними милуватися.
