Учора надибав в одному з київських провулків бетонну урну для сміття. Класичний такий запльований циліндр, що довгі роки був незмінним атрибутом вулиць наших міст. Першим моїм бажанням було забрати цю урну із собою, аби зберегти її для нащадків. Бо ж після серії нещодавніх вибухів у Дніпропетровську, коли вибухівка була захована саме у таких урнах, які після вибухів перетворились на бетонні осколки, ці урни звідусіль оперативно забрали.
Учора надибав в одному з київських провулків бетонну урну для сміття. Класичний такий запльований циліндр, що довгі роки був незмінним атрибутом вулиць наших міст. Першим моїм бажанням було забрати цю урну із собою, аби зберегти її для нащадків. Бо ж після серії нещодавніх вибухів у Дніпропетровську, коли вибухівка була захована саме у таких урнах, які після вибухів перетворились на бетонні осколки, ці урни звідусіль оперативно забрали. А у цьому провулку не помітили, як видно. Чому не помітили? Саме у цьому, як я потім збагнув, і був секрет дніпропетровського терориста. Чим наші урни для сміття відрізняються від закордонних? Зовсім не дизайном чи конструкцією, не матеріалом, з якого виготовлені, й не місцем, де встановлені. Вітчизняні урни відрізняються від зарубіжних лише одним — їх регулярно не чистять. На центральних вулицях ще так-сяк, а десь у провулку, як видається, цей вуличний смітник може не прибиратися роками. Навіщо? Те, що засохне, і так саме засохне, що згниє, і так саме згниє, щось розтягнуть бродячі коти і собаки, щось витягнуть волоцюги бездомні, а що залишиться — добрі люди підпалять. І навіщо з тою смітничкою морочитися? Чистити її щодня чи кілька разів на день, як десь за кордоном, вкладати у неї одноразовий пакет із поліетилену, щоб зручно було двірникові забрати? Якби у Дніпропетровську урни на вулицях чистили так само, як у Берліні, ніяких вибухів не сталося б. Тепер повернемось до того, що зробила наша влада після вибухів. Замість того, щоб примусити тих, кому це належить, ці урни щогодини чистити, їх просто з вулиць забрали. Нові замовили, заодно гроші з бюджети розікравши. Ніби нові, які вже не бетонні, не так будуть розлітатися і ранити людей у разі вибуху. А якщо не урни? Що буде, коли де-небудь у Бердянську терорист захоче підірвати на вулиці авто, як це регулярно роблять в арабських та мусульманських країнах? Понакладати в машину вибухівки, зупинити де треба, самому відійти, а потім дистанційно підірвати? Передбачаючи реакцію влади, я б таки одного авто для цього не пошкодував. Аби лише жертв не було. Нехай би вибухнула десь автомашина на вулиці — одразу б усі тротуари від припаркованих автомобілів очистилися. Причому народ їх сам би позабирав, не чекаючи, поки це зробить влада. Чому цього досі не трапилось? Думаю, що вітчизняного терориста просто жаба душить автомашину підривати. Урну бетонну, яку ані вкрасти, ані продати — можна підривати, а машину, нехай і стару, шкода. Ви взагалі коли востаннє бачили, щоб на вулиці щось металеве валялося? Отож! Добровільні санітари вже давно очистили наші міста і села, а заодно усі смітники та сміттєзвалища від усього, що містить хоч якийсь метал. Без усяких кампаній, гасел, урядових програм та бюджетного фінансування. Із металу на поверхні залишилося лише те, що не можна унести учотирьох. А то б і великі смітники у міських дворах, де оці "санітари" щодня щось собі шукають, теж давно б повикрадали і на металобрухт здали. Ці великі смітники взагалі штука хороша. Бомбу туди терорист не підкладе, бо усе більш-менш помітне звідти одразу ж забирають. Днями викинув електромотор від старої поламаної пральної машини. Так поки дійшов від смітника до під'їзду, того мотора там вже не було. Озирнувся, аби подивитись, чи добре поклав, а там вже пусто! Тому ані вибухівку терорист до того смітника не покладе, ані сам туди не залізе. Це у тому випадку, коли терорист вирішить стати смертником і підірвати на собі "пояс шахіда". Ті, хто з цих смітників живе, приймуть його за конкурента, викинуть із двору геть, а той "пояс шахіда" заберуть і поділять між собою. Тож єдиний шанс для підривника — ота сама циліндрична бетонна урна, яку я хотів було забрати з київського провулка на згадку для майбутніх поколінь. Хотів, а потім передумав. Навіщо мені тягнути кудись цей несподіваний раритет, якщо цій урні все одно хтось спритний поставить колись високохудожній пам'ятник і ще й грошей на цьому заробить?
