Паздравляєм мальчікав!

962 0

Ми у соцмережах:

Паздравляєм мальчікав!

Ми продовжуємо жити у двох світах. Так жили наші діди-прадіди, так жили наші батьки, так жили ми, так продовжують жити наші діти. У роки мого дитинства батьки та їхні друзі ходили з червоними прапорами на комуністичні демонстрації й кричали «ура», були комуністами чи комсомольцями і передплачували газету «Правда». І водночас хрестили дітей, колядували на Різдво та святили паски на Великдень. Одне робили офіційно,

інше не дуже. Так і жили. Теперішні молоді батьки ходять у вишиванках на День Незалежності, співають «Ще не вмерла…» та гукають «Слава Україні». І водночас не злазять із російських серіалів, слухають російські пісні. Хто старший — слухають російський блатняк, хто молодший — слухають російський реп з матюками… Нічого не змінилося. Лише українське стало офіційним, а російське — ні. А колись було навпаки. Тепер ось зі святами нахомутали. Як було зручно колись — дєвочкі віком від шести до шістдесяти років вітали мальчіков 23 фєвраля, а мальчікі вітали дєвочєк 8 марта! Усі вітали усіх. І якщо дєвочєк завжди вітали винятково за наявність у них жіночих статевих ознак, то мальчіков вітати лише за це якось соромились. Замість просто вітати їх з тим, що у них є те, чого нема у дєвочєк, притягнули «савєцкую армію», в якій більшість мальчіков ніколи не служила. Нічого не змінилося після того, як Україна стала незалежною — майже чверть століття серед нас процвітало 23 фєвраля, яке Кучма, мавпуючи Путіна, назвав був «дньом защітнікав атєчєства». Якого саме «атєчєства» ніхто не заморочувався — був би привід випити та паздравіть мальчікав. Після 2014 року це стало неможливим. Навіть найтупішим створінням, яким глибоко начхати на Україну, стало незручно офіційно вітати мальчікав 23 лютого. Неофіційно, як це не прикро, нічого не змінилося. Чи не всі мої знайомі патріоти ніколи не забувають привітати один одного з 23 лютого. Мовляв, служили ж колись у тій клятій армії! Я не сперечався — жити подвійно-потрійним життям для нас норма і нема на це ради. І тепер, слухаючи, як в українських школах та дитсадках готуються святкувати «день захисника України», я бачу, що нічого не змінилося. Бо яка там, перепрошую, Покрова? Яка Україна? Просто усім дуже хочеться відновити традицію часів Брежнєва — вітати мальчікав за те, що вони мальчікі. Доведеться терпіти… А що зробиш, коли Верховним Головнокомандувачем українських збройних сил є тепер мальчік, який ані дня не служив, а 2014-го проігнорував мобілізацію? Так що нехай паздравляют!


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також