Молоді люди вже не памятають часів, коли на автозаправочних станціях вивішували табличку «платная». Бо ж безплатного бензину не буває. Оскільки молодь газет здебільшого не читає, нагадаю це тим, хто пережив тоді процес переходу бензину із категорії практично безплатного продукту у продукт, за який слід платити. Звісно, в часи розвинутого соціалізму на вулицях не стояли бензоколонки, з яких бензину можна було набрати стільки, скільки унесеш. Але для тих, хто примудрився у ті часи придбати авто, дістати пачку талонів на бензин було не складніше, ніж нині оголосити себе учасником «помаранчевої» революції.
Молоді люди вже не памятають часів, коли на автозаправочних станціях вивішували табличку «платная». Бо ж безплатного бензину не буває. Оскільки молодь газет здебільшого не читає, нагадаю це тим, хто пережив тоді процес переходу бензину із категорії практично безплатного продукту у продукт, за який слід платити. Звісно, в часи розвинутого соціалізму на вулицях не стояли бензоколонки, з яких бензину можна було набрати стільки, скільки унесеш. Але для тих, хто примудрився у ті часи придбати авто, дістати пачку талонів на бензин було не складніше, ніж нині оголосити себе учасником «помаранчевої» революції. Сьогодні для більшості з нас наявність в квартирі газової плити означає володіння невеличким газовим родовищем, з якого можна цілодобово черпати дорогоцінне пальне, сплачуючи за нього копійчану ціну чи не сплачуючи взагалі. Причина того, що за такого ставлення до енергоносіїв наша держаава не збанкрутіла ще десять років тому, проста — газ із квартири не можна вкрасти. Куди його набереш, куди понесеш? Не встановлювати ж на кухні стаціонарний пристрій для скраплення газу аби красти його у балони! Ось і тече той газ поки що з наших газових плит, як та річка, яка текла і тече вічно. Недовго залишилось. Можливо, вже років за десять доведеться пояснювати дітям, що колись газом можна було користуватися скільки завгодно. Так само як водою, повітрям, землею. З одного боку це добре: те, за що платять, завждит є в наявності, його не крадуть мільйонами тонн, сбиваючи чималеньки статки, на які потім заздрісно дивляться політики із чергової нової влади. З іншого боку зникає ще одна прикмета «колишнього» життя, коли можна було хоча б щось брати запросто так. Ще трохи — і все довкіл, кожний клаптик землі, кожне водоймище, буде належати комусь конкретно і за те, аби покористуватися цим, всі інші повинні будуть платити. Приватні власники зроблять хороші дороги, облаштують пляжі і місця для риболовлі, очистять і доглянуть сади і ліси. А заодно обтягнуть їх по периметру дротяною чи іншою якою загорожею, ще й собак поставлять, людей з собаками чи людей без собак але з тою самою метою: сторонніх просто так не пускати. Тільки за гроші. І читатимуть наші онуки (якщо вони взагалі щось читатимуть) про те, як блукали уздовж річки герої роману і нічого за це не платили, як рвали квіти, пили воду із джерела теж безплатно, як розпалювали вогнище посеред лісу, не купивши перед тим дрова у супермаркеті і не заплативши за вїзд до лісу. Не віритимуть наші нащадки у це все. Так само, як не віритимуть у те, що колись був безплатний газ.
