Кризова ситуація в економіці, в якій нині опинилась Україна, не може не турбувати її громадян. Час ставить нові виклики перед народом, які має пережити і наслідки революційного майдану, і російську агресію, і захоплення Криму. А для цього нам усім треба об'єднатися, вистояти та перемогти. Це прописні істини: так виходили з кризи у повоєнній Європі; повчитися, як це робити нам теж не завадить наприклад, у поляків. І все ж поспіх, з яким приймаються непопулярні рішення щодо підвищення тарифів на газ, електроенергію, комунальні послуги, не може не хвилювати пересічних громадян. Тому з відповідною заявою виступила Федерація профспілок України. Своє неприйняття політики перекладання тягаря подорожчання життя на плечі працюючих висловила і Федерація профспілок Рівненщини. Сподіваюсь, що з такими ж заявами звернулися до владних структур і інші обласні профспілкові організації.
Кризова ситуація в економіці, в якій нині опинилась Україна, не може не турбувати її громадян. Час ставить нові виклики перед народом, які має пережити і наслідки революційного майдану, і російську агресію, і захоплення Криму. А для цього нам усім треба об'єднатися, вистояти та перемогти. Це прописні істини: так виходили з кризи у повоєнній Європі; повчитися, як це робити нам теж не завадить наприклад, у поляків. І все ж поспіх, з яким приймаються непопулярні рішення щодо підвищення тарифів на газ, електроенергію, комунальні послуги, не може не хвилювати пересічних громадян. Тому з відповідною заявою виступила Федерація профспілок України. Своє неприйняття політики перекладання тягаря подорожчання життя на плечі працюючих висловила і Федерація профспілок Рівненщини. Сподіваюсь, що з такими ж заявами звернулися до владних структур і інші обласні профспілкові організації. На нараді, яка відбулася днями у Міністерстві палива та енергетики України, очільник цього відомства Юрій Продан, запевнивши у дотриманні принципів Генеральної угоди про регулювання підходів та норм регулювання реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин в Україні, поінформував, у якому стані перебуває сьогодні НАК "Нафтогаз України". Він чітко навів цифри, з яких очевидно: це відомство — збиткове і працює в умовах істотного фінансового дисбалансу. На сьогодні підприємства теплокомуненерго заборгували НАК "Нафтогаз України" 25 млрд. грн. "Нафтогаз" продає підприємствам ТКЕ газ за 1091 грн. за 1000 метрів кубічних, а вартість газу у ціні теплової енергії, яку продають ТКЕ — 500 грн. за тис. куб. при фактичній вартості газу, що йде для підприємств ТКЕ 2680 грн. Отже, за словами міністра, підприємства ТКЕ фактично не мають ресурсів для того, щоб розраховуватись з НАК "Нафтогаз Україна". Лишається одне — проведення реформ у тарифній політиці та її збалансування. Ці доводи міністра можна сприймати, можна над ними думати, але приймаючи такі жорсткі рішення, у результаті яких постраждає населення (для нього в основному ціна на комунальні тарифи зросте на 50-70 відсотків), урядовцям треба прорахувати усі наявні резерви. Ми ж, профспілковці, апелюючи нинішнім урядовцям, наводимо свої аргументи: запропоноване підвищення тарифів на енергоносії неможливе без підвищення рівня заробітної плати, який з 2010 року зріс лише на 38 відсотків, у той час як запропоноване підвищення цін на газ збільшиться на 56 відсотків. Крім того, так званий прожитковий мінімум був сформований у голодному 2000 році і без урахування усіх видатків. Сьогодні заробітна плата має бути такою, щоб людина могла оплатити абсолютно усі потреби, необхідні для її життєдіяльності. Позиція профспілок проста: можливо й потрібно проводити непопулярні реформи, але ці реформи повинні бути сприйняті суспільством і вони мають бути зрозумілими. А для цього громадянам України треба знати: як формується механізм ціни на газ для населення; наскільки відкриті та прозорі дії влади, які впливають на рівень життя населення; чи готова держава ухвалити рішення щодо встановлення лічильників для усіх категорій користувачів; чи буде закладено у бюджет такий рівень фінансування, щоб працююча людина могла заплатити за квартиру і у неї залишились у необхідній кількості кошти для прожиття. І ще одна низка хвилюючих питань, які усе ж залишаються нерозкритими і відповіді на які, на моє переконання, допомогли б значно полегшити цінове навантаження на газ для населення: скільки газу власного видобутку добувається з українських свердловин; яка собівартість цього газу, його видобутку; за якою ціною він продається споживачеві; на які потреби він спрямовується; хто володіє українським газом. Люди мають право знати правду та оцінювати величину відповідних ризиків, тільки тоді вони себе відчують не пригніченими, а тими, з ким держава рахується у першу чергу. Отже, висновок напрошується сам собою. Власне, він і лежить на поверхні: потрібна рівна міра відповідальності всіх: і уряду, і бізнесу, і громадянського суспільства.
