Розпочну одразу з відповіді на резонне запитання читача, який не знає, хто такий Собичин. Не знає і не дізнається. Тому що Собичин — це не хто, а що!
Тому що Собичин — це не хто, а що! Це село на півночі Житомирської області, якому не знати скільки років. Я випадково опинився там ще на початку вісімдесятих. Місцеві порадили мені "йти через Собичин". Ось я і пішов. На вказаному місці Собичина не виявилося. Село, якщо вірити напису на сільраді, звалося Комсомольське. Спочатку я вирішив, що заблукав у поліських лісах. Добре, що у магазині мені пояснили, що Комсомольське — це і є Собичин. Нову назву селу дала радянська влада. І це — практично все, якщо не рахувати бюста Леніна навпроти сільради. Нічого іншого, ані дороги, ані водогону, ані каналізації, не кажучи вже про гаряче водопостачання, у цьому селі не було споконвіку. Радянське перейменування нічого не змінило — ну що могла та злочинна влада? Народ, як і раніше, називав своє село Собичином, а молодь за першої нагоди втікала звідти чимдалі — перспектив у Комсомольському не було жодних. З того часу минуло понад тридцять років, двадцять чотири з яких припали на омріяну нами незалежність, демократію та ринкову економіку. У Комсомольському-Собичині за ці роки нічого принципово не змінилося, хіба що колгоспу вже немає. А де вони тепер є? Та недарма чекали так довго комсомольці-собичинці. Нова чесна влада принесла-таки до їхніх лісів нове життя. Дороги, щоправда, як не було, так і немає. Усі інші ознаки цивілізації двадцять першого століття теж поки що відсутні. Зате зроблено головне — тепер Собичин вже не зветься Комсомольським! Нова чесна та прозора влада скасувала принесену клятими комуністами злочинну назву. Вже другий тиждень Собичин рішенням Верховної Ради України перейменований на Покровське! Тепер, треба думати, у селі розпочнеться нове життя! Сім сотень жителів, які там ще залишилися, відчують нові перспективи! Тобто втікатимуть звідти ще швидше, аніж раніше. І так буде доти, доки наше життя насправді не зміниться так, щоб люди прагнули жити, причому комфортно, не у великих містах, а на свіжому повітрі Полісся серед залишків ще не вирубаних лісів. Коли таке станеться? Гадаю, що не раніше, ніж ми або ті, хто буде після нас, оберуть нарешті таку владу, яка буде здатна на щось іще, окрім безглуздого перейменування Собичина. А це таки коли-небудь станеться. Тому що влада у нас зміниться ще багато разів, а Собичин залишиться.
