Не подумайте, я не про туристичні поїздки під час нескінченних свят, що супроводжують нас цілий рік і остаточно накривають у грудні-січні. І навіть не про несподівану зиму, яка прогнозовано завдала всім проблем, ніби досі ніхто не здогадувався, що взимку бувають сніг та мороз. Хоча саме тепер найкраще видно проблему, яка незабаром перетворить наше місто на закупорену пляшку. Проблема ця — проїзд вулицями міста автомобільним транспортом і цього ж таки транспорту паркування. По-хорошому цим усім мала б стратегічно займатися місцева влада, наперед проектуючи будівництво доріг і транспортних розв’язок. Це у тому випадку, якби місцева влада у нас насправді була.
Не подумайте, я не про туристичні поїздки під час нескінченних свят, що супроводжують нас цілий рік і остаточно накривають у грудні-січні. І навіть не про несподівану зиму, яка прогнозовано завдала всім проблем, ніби досі ніхто не здогадувався, що взимку бувають сніг та мороз. Хоча саме тепер найкраще видно проблему, яка незабаром перетворить наше місто на закупорену пляшку. Проблема ця — проїзд вулицями міста автомобільним транспортом і цього ж таки транспорту паркування. По-хорошому цим усім мала б стратегічно займатися місцева влада, наперед проектуючи будівництво доріг і транспортних розв’язок. Це у тому випадку, якби місцева влада у нас насправді була. Не люди на керівних посадах, нестачі в яких у нас ніколи не було і не буде, а саме влада, яка по-справжньому дбає про місто не лише кілька разів на рік шляхом підмітання після свят розбитих пивних пляшок. Рівне — не виняток. Усюди довкіл будівельно-монтажні зусилля місцевої влади зосереджуються в останні двадцять років в основному на спорудженні особнячків для себе та роздачі землі й дозволів на спорудження особнячків і комерційної нерухомості найбільш достойним. Як тих достойних обирають — теж не секрет. Звісно, що виключно об’єктивно, безкорисливо для себе і з користю для свого населеного пункту. Що з цього усього буде потім — відповідати немає кому, бо у нас демократія. В результаті місцеву владу можуть переобрати і все. Нова ж влада розпочне те ж саме, що й попередня. Тож нам немає і, що особливо цікаво, не буде потім з кого запитати за те, що незабаром центром міста не можна буде нормально проїхати. Проблема ця не нова. Сорок років тому у Парижі місцева газета влаштувала змагання між двома своїми кореспондентами. Один був у авто, другий у спортивній формі. Першим прибіг той, що без авто. Після цього у французькій столиці всерйоз взялися за організацію руху транспорту, і тепер по Парижу можна вільно їздити автомобілем не боячись потрапити у корок. Для цього там, по-перше, побудували потрібну кількість об’їзних доріг та розв’язок, по-друге, викопали у центрі кілька десятків багатоповерхових платних (!) підземних стоянок, по-третє, заборонили зупинятися та стояти у центрі міста. Зверніть увагу — не їздити заборонили, а стояти! Можете хоч тепер рушати до Парижа і їздити Єлисейськими полями туди-сюди скільки заманеться без усяких дозволів. А ось зупинитися — лише за гроші на підземних стоянках де завжди є місця. Бо дорого. Тому більшість водіїв об’їжджають той Париж, а коли треба до центру, то залишають авто на безплатних (!) стоянках у далеких передмістях і пересідають на громадський транспорт. Ось і все! Чи можливе таке у Рівному? Теоретично так. Місцеві науковці намалюють вам за бюджетні кошти скільки завгодно проектів. Та я й сам намалюю не гірше — все одно ці проекти ніхто здійснювати заздалегідь не збирається. Бо списати мільйон-другий із бюджету на проекти наша влада може, а побудувати щось справжнє — ні. А як ти щось побудуєш, коли відро асфальту, укладене на дорогу за бюджетні кошти, заздалегідь коштуватиме щонайменше втричі дорожче за те ж саме відро, яке ви самі купите і вкладете у себе перед порогом. Це я скромно так порахував. Усе, що зводиться в місті за бюджетний кошт, — буквально на вагу золота! Коли говориш про освітлення вулиць — влада одразу малює цифри з багатьма нулями. Хоча насправді треба лише влізти на стовп і вкрутити лампу за сотню-другу гривень. Коли ж влада говорить про мости і дорожні розв’язки, то хочеться одразу перейти до фантастики Жуля Верна. У неї віриться швидше. Коли ж без фантастики, то вже у найближчі роки ходити центром буде швидше, ніж їздити. Щоб переконатися у цьому, не обов’язково влаштовувати змагання між двома кореспондентами газети, як колись у Парижі. Хоча я особисто хоч зараз перевдягнусь і побіжу від органного залу до центрального універмагу, обігнавши усі авто. Але ж це не допоможе — у нас-бо не Париж!
