Днями гортав стару книжку, де знайшов вислів із забутих вже, на щастя, часів: "Незважаючи на грандіозні успіхи у розвитку сільського господарства, поки що існує нестача продовольчих товарів першої необхідності". Колись у дитинстві ми сміялися над такими витворами комуністичної пропаганди. Ну хіба не смішно — "грандіозні успіхи", в результаті яких із магазинів тоді зникли масло, ковбаса та багато іншого.
Звісно, що сміялися ми над усім цим тихо і поміж собою. Так само тихо і поміж собою сміялися над дурнуватими партійними гаслами наші вчителі, наші батьки, наші сусіди, коротше — усі. Ми тоді ще не усвідомлювали того, що влада, над пропагандою якої сміються, не може триматися дуже довго. Ми взагалі ні про що таке не думали — ми шукали, де дістати масло та ковбасу. Далі все просто — усе старе завжди повертається до нас за деякий час вже у новій "обгортці". Пропаганду нинішньої нашої всенародно обраної влади я досить довго не розумів. Аж поки не надибав у старій книжці оце "незважаючи на грандіозні успіхи…". Бо ж у нас сьогодні влада каже те ж саме — незважаючи на успіхи у проведенні реформ та подоланні корупції, валовий внутрішній продукт України впав за рік на стільки-то відсотків. Ну не буває так! Або успіхи і зростання, або невдачі та падіння. Невже не ясно? Ясно, звичайно. А що їм робити? Що вони мають нам казати? І чим нинішні владні брехуни відрізняються від брехунів комуністичних, які говорили нам колись про успіхи за порожніх магазинів? Нічим не відрізняються. Та сама школа — безсоромна брехня на тлі прогресуючого розвалу. Ну ніби інші вже часи настали, ніби можна вже з нами по-людськи говорити. Наприклад: "Нам, дорогі співвітчизники, не вдалося зробити нічого з того, що ми вам обіцяли перед виборами, простіть нас — ми робили усе, що могли". Якби влада нам так сказала, ми б цю владу і простили, і зрозуміли. Але більше цю владу не обирали б. Навіщо обирати тих, які не можуть? Саме цього нинішня влада і боїться — не переоберуть. І тому бреше безсоромно по усіх доступних каналах. Що з цього вийде у підсумку? Давайте знову згадаємо стару книжку. Комуністи сімдесятих не боялися, що їх не переоберуть, а все одно мусили нам брехати. Бо ж влада не може не мати успіхів. Комунізм ця брехня, як ми тепер знаємо, не врятувала. Зате утворила те, що ми маємо тепер — владу дітей тих самих старих комуністичних брехунів. На щастя, ми, на відміну від сімдесятих років минулого століття, можемо не просто тихо сміятися з владних брехунів. Ми можемо їх не переобрати. Ми можемо замість них обрати інших брехунів. Все ж краще, ніж просто тихо сміятися.
