Вважається, що кожен чоловік у своєму житті має зробити принаймні три речі — посадити дерево, збудувати будинок і виростити сина. Людина, про яку ми розповімо читачам «РВ», встигла все це зробити ще до 30 років. Решту свого життя, окрім власної сім’ї, він присвятив будівництву судів, вдосконаленню судової системи та науковій роботі. Завдяки цьому його визнали не лише на рівні нашої держави, а й за її межами. Нещодавно кореспондент «РВ» побував у гостях у голови Острозького районного суду Сергія Штогуна.
Двоповерховий будинок при в’їзді в Острог. Невелике охайне подвір’я вимощене бруківкою, невисокий паркан та декілька соток городу. Тут разом з дружиною вже більше п’яти років живе голова Острозького суду Сергій Штогун. Сусіди пригадують, що тут був старий одноповерховий будинок. Свого часу він належав єврейській родині, яка, збираючись на постійне місце проживання до Ізраїлю, розпродала усе своє майно. В тому числі й цю будівлю, яку придбав голова суду. — На цьому місці я власноруч звів новий будинок, — розповідає пан суддя. — Ми не запрошували будівельників, оскільки сам непогано вмію будувати. Тим більше, що це вже не перший будинок, який я зводжу власноруч. Загалом, будівництво зайняло трохи більше двох років. Моїми помічниками і натхненниками у плануванні нашого сімейного помешкання були дружина Раїса та двоє синів — Олександр і Михайло. Всередині будинок не має якогось особливого стилю. Не відрізняється він і особливою оригінальністю. Все зроблено просто і, головне, практично. На першому поверсі — вітальня, спальня та кухня. На другому — кімната для гостей, дві дитячі кімнати і робочий кабінет, де пан Штогун полюбляє працювати над своїми науковими роботами. Немає в будинку судді ні каміна, ні сауни з басейном. Він вважає це зайвою розкішшю. Каже, що в помешканні має бути лише те, що необхідно для нормального повноцінного життя родини. А біля будинку — обов’язково невеликий город.
Детективні мрії майбутнього судді Любов до сільського господарства пану Штогуну прищепили ще з дитинства його батьки, які все життя пропрацювали в колгоспі села Підгайці Тернопільської області. Саме там і народився майбутній суддя. В дитинстві батько часто брав його із собою на роботу, де малий Сергійко отримував перші знання щодо утримання худоби та вирощування овочів. Займався цим і на практиці, оскільки неодноразово допомагав батькам по господарству. — Робота батьків у колгоспі мені подобалася, але зі школи я бачив себе в зовсім іншому амплуа, — пригадує пан Штогун. — З дитинства я мріяв стати юристом. Точніше, слідчим. Бажання це виникло у мене під впливом детективів, які я брав у шкільній та сільській бібліотеках і з задоволенням читав після уроків. Особливо мені подобався літературний персонаж Артура Конан-Дойля — Шерлок Холмс. Таким чином, література допомогла юнаку визначитися з майбутньою професією. Після закінчення школи він вступив до Чернігівського юридичного технікуму, де здобув середню юридичну освіту. А далі пішов служити до війська — він потрапив у танковий полк імені Ленінського Комсомолу в Білорусі. На той час цей військовий підрозділ був зразковим. Його назва тривалий час не сходила зі шпальт радянської преси. Після служби пан Штогун повернувся до себе в село і влаштувався юрисконсультом у місцевій райсільгосптехніці.
Весілля «з першого разу» Робота звела його з молодим бухгалтером Раїсою. Через півтора місяця спілкування молоді люди одружилися. Такий крок пана Штогуна односельчани оцінили неоднозначно. Одні засуджували — казали, що за такий короткий час дуже важко пізнати людину. Інші, навпаки — підтримували, мовляв, якщо люблять, то чого відкладати. — Мені було байдуже, хто там що говорить, — каже пан Сергій. — Ми познайомилися, закохалися одне в одного і одружилися. Мої та її батьки не були проти нашого рішення, оскільки вважали нас досить самостійними. І, як бачите, дякувати Богу, ми вже 30 років живемо разом. Певний час після одруження молодята прожили з батьками Раїси. Тим часом Сергій розпочав власне будівництво, і через чотири роки молода сім’я переїхала жити у свій невеликий будинок. Пан суддя не приховує, що у нього з дружиною час від часу, як і в будь-якій родині, виникали певні непорозуміння. Він іноді каже, що терпить її вже 30 років. Але це лише жарти. У 1979 році в родині Штогунів народився перший син, а через сім років з’явився другий. І досі пан Сергій не уявляє свого життя без дружини, яка у складних життєвих ситуаціях завжди його підтримувала і допомагала. — Після закінчення юридичного факультету Київського національного університету мене направили на роботу головою суду в Шумськ, — пригадує пан Штогун. — Там я закінчив будівництво приміщення суду і мене перевели до Збаража. Ви пам’ятаєте, які складні часи були у 90х роках. Зарплата навіть голови суду була мізерною. Щоб прогодувати дітей, ми з дружиною тримали підсобне господарство: курей, свиней. Бувало, що я сам або разом із Раїсою возив продавати до Польщі різний крам. За ввесь час нашого спільного життя ми з дружиною всього двічі відпочивали на морі — в Судаку та Скадовську. Все не вистачало на це часу — то будівництво, то робота, то діти, то їхнє навчання. Однак вона мені жодного разу нічим не дорікнула. Навпаки, ставилася з розумінням і завжди підтримувала.
Найкращий відпочинок — наукова робота Вісім років тому, коли кандидатуру пана Штогуна Верховна Рада затверджувала пожиттєво на посаді судді, йому запропонували очолити Острозький районний суд. І він погодився. Прийняв таке рішення досить швидко, оскільки любив займатися науковою роботою. А в Острозі на базі Академії були для цього створені усі необхідні умови. — Перші свої наукові роботи я почав писати ще студентом, — пригадує голова суду. — Тоді їх навіть друкували у загальносоюзних журналах. Після університету захистив дисертацію. Мені подобається наукова робота. Це для мене як відпочинок. Саме в науковій роботі, маючи солідний практичний досвід, я можу себе повністю реалізувати. Сьогодні прізвище голови Острозького районного суду пана Штогуна знають не лише в Україні, а й далеко за її межами. Він створив в Острозі новий модельний суд, який сьогодні визнаний одним із кращих у нашій державі. На науковій ниві вже декілька років він є доцентом кафедри правосуддя та кримінально-правових дисциплін Національного університету «Острозька академія». За цей час підготував понад 70 наукових публікацій, видав декілька книжок та захистив дисертацію кандидата юридичних наук. Крім того, став членом науково-консультативної ради Вищого адміністративного суду. Отримав звання заслуженого юриста України. Зважаючи на багатий досвід наукової роботи, пана Штогуна неодноразово запрошували читати лекції не лише в Академію суддів України, а й на різні міжнародні юридичні конференції, в тому числі й для колег зі Сполучених Штатів Америки. Нині, як зізнається пан суддя, друзів, окрім його дружини, у нього майже немає. А декілька справжніх друзів, з якими товаришує ще з армії, дуже далеко, тому вони майже не бачаться. Здебільшого листуються. Каже, що з роками поняття дружби набуває зовсім іншого змісту, ніж у молодості. Нині до більшості своїх знайомих ставиться просто як до колег або товаришів. Причому для нього не має значення, де вони працюють і яку посаду займають. Головне — людські якості. Окрім наукової роботи, голова суду полюбляє й активний відпочинок. Щоправда, тільки один його різновид — збирання грибів. Зізнається, що це для нього неабияке задоволення і допомагає забути про буденні проблеми. Збирати любить здебільшого опеньки, особливо, коли вони ростуть кучками. Або й просто прогулюється з дружиною по лісі… З дітьми пан Штогун бачиться рідко. Молодший син навчається на п’ятому курсі військового факультету Харківської національної юридичної академії ім. Ярослава Мудрого. А старший працює помічником військового прокурора Рівненського гарнізону. Має свою сім’ю. Приїздить до батьків з онуком Артемом здебільшого на свята, оскільки також має багато роботи. А ще онук залишається у пана Сергія, коли в його невістки починається сесія в Острозькій академії.
