Скільки живу, стільки пам’ятаю весняні повідомлення про хід сівби ярових культур. У часи комуністичної пропаганди стрункі лави сіялок потужно рухались на камеру кореспондента, переконуючи телеглядачів у потужності колгоспного ладу. В часи незалежності та ринкової економіки все показували по-іншому. Говорили про те, що для посіву зернових і зернобобових чогось не вистачає. То техніки, то пального, то добрив. Говорили недарма. На це все уряд виділяв цільові пільгові кредити на сотні мільйонів. Передавалися вони «селу», і в тому ж «селі» зникали.
Скільки живу, стільки пам’ятаю весняні повідомлення про хід сівби ярових культур. У часи комуністичної пропаганди стрункі лави сіялок потужно рухались на камеру кореспондента, переконуючи телеглядачів у потужності колгоспного ладу. В часи незалежності та ринкової економіки все показували по-іншому. Говорили про те, що для посіву зернових і зернобобових чогось не вистачає. То техніки, то пального, то добрив. Говорили недарма. На це все уряд виділяв цільові пільгові кредити на сотні мільйонів. Передавалися вони «селу», і в тому ж «селі» зникали. Посівна закінчувалась. Гроші ніхто не віддавав, а за рік пісня про нестачу техніки, пального, добрив і цього, як його, посівного матеріалу, знову лунала в телевізійних новинах. Минулого року сіянням майбутнього урожаю займалася особисто Юлія Тимошенко, яка була тоді прем’єр-міністром. Навіть до Москви, пригадується, не поїхала через те, що без неї неозорі лани українських степів ризикували залишитись незасіяними. Результатом, як всі пам’ятають, стала бензинова криза. Крику було тоді, заяв, звинувачень, волань, пошуків винних! У результаті пальне подорожчало майже в півтора раза, а про урожай ніхто особливо не повідомляв. Бо тоді інша криза була — цукрова. А перед посівною м’ясна криза була, не забули? Тепер зупинимось і подивимось довкіл. Ще школярем, слухаючи вечорами по радіо «Голос Америки», я дивувався: чому американці нічого не повідомляють про свою посівну, про збирання врожаю і тому подібне? Німці про це теж мовчали, британці робили так само, ніби нічого не росло у Франції, не кажучи вже про Швецію, яку нам тоді представляли країною суцільних збочень. Ще тоді нормальні люди розуміли, що посів пшениці чи саджання картоплі не є, як тепер кажуть, інформаційним приводом. Ніхто ж не повідомляє у випусках новин про те, що двірники зранку вийшли підмітати вулиці. Хоча в Рівному це можна було б і зробити. Коротше, посів трави, зернових, буряків і всього іншого — приватна справа сільгоспвиробників. Де вони візьмуть для цього матеріали і чим будуть сіяти — їхні проблеми. Так само їхньою проблемою є продати потім вирощене і зібране. А наша справа — піти в магазин і купити харчів, яких нині скільки завгодно. Цілий рік у наявності широкий асортимент екзотичних овочів. Навіть картопля тепер є в продажу не тільки українська, а ще й турецька та єгипетська. І ніхто не повідомляє, як ті мусульмани сіяли-саджали, а потім збирали врожай. Причому так, що їм вигідно везти його нам, через море і кордони. Тепер знову до нашої посівної. За всіма безкінечними святами ця посівна пройшла якось зовсім непомітно. Ніхто не заявляв, що майбутній врожай під загрозою, ніхто не вимагав термінової державної допомоги «селу»... І нічого. Зеленіє майбутній врожай на полях у тих, хто засіяв; у тих, хто не засіяв, ростуть бур’яни. Ніхто не помітив історичної події. Вперше з часів появи телебачення посів сільгоспкультур на українських полях пройшов без телевізійного галасу. Виходить, що не було сенсу голосити. Не було шансів щось вкрасти з бюджету «під посівну». Уряд міг би хвалитися цим, щодня про це розповідати. Але й уряд мовчить про посівну. І нехай собі. Не думаю, що харчів від цього стане менше.
