Міста Прип’ять та Чорнобиль, попри свою відомість в усьому світі, з 1996 року мають статус колишніх. Немає ні Прип’яті, ні Чорнобиля, ні навколишніх сіл на сучасних картах України. Назви цих поліських містечок та сіл, забруднених радіацією і покинутих людьми, можна прочитати хіба що на вказівниках по дорогах Чорнобильської зони.
З чого починається зона? З КПП «Дитятки», що за дві години їзди від Києва. Це перший перевірочний пункт на шляху до 30-кілометрової зони. «Чужих немає?» — запитує хлопець в мундирі, зайшовши в автобус. Має на увазі, чи немає людей, яких не внесено в список для відвідування. Після перевірки документів автобус рухається в місто Чорнобиль.Тут проживає близько 8 тисяч людей. З них 3,5 тис. працює на АЕС, 3 тис. — на підприємствах, решта — обслуговуючий персонал. Працюють за так званим вахтовим методом. Підприємства займаються переважно ресурсами зони відчуження та екологічним контролем: проводять заміри радіаційного фону, проводять дезактивацію, займаються посадкою і вирубкою лісу. А скажімо, «Чорнобиль-Інтерінформ» займається прийомом та супроводом гостей, які частенько навідуються до зони відчуження. Нині радіофобія в людей пішла на спад, натомість прокинулася цікавість до цього таємничого і донедавна закритого об’єкта. Рівень радіації в Чорнобилі — 30 мР/год.
Небезпеку сам вибираєш Щоб отримати дозвіл на проїзд в 10-кілометрову зону, необхідно пройти інструктаж і підписом підтвердити, що ознайомлений з правилами поведінки. Кожна людина перед відвідуванням зони має розуміти, що це її власний вибір, адже інструкція попереджає про небезпеку підвищеного радіаційного фону. Забороняється вживати продукти та воду на відкритому повітрі, ставити предмети на землю, доторкатись до бетонних констукцій, вивозити з собою будь-які «сувеніри». Заступник начальника міжнародного відділу «Чорнобиль-Інтерінформ» Юрій Татарчук запевняє, якщо дотримуватись цих правил та чітко слідувати маршрутам, які розроблені так, що вони не проходять небезпечними місцями, людина отримає дозу опромінення, як підчас польоту в реактивному літаку та є навіть меншою, ніж медичний рентген.
2600 квадратних кілометрів екстріму Досі серед відвідувачів було найбільше іноземних науковців, які проводять дослідження спільно з українськими, журналістів — як закордонних, так і вітчизняних, та людей, які раніше тут проживали. А з 1 січня цього року зона навколо Чорнобильскої АЕС відкрита для туристів. Начальник Державного департаменту — Адміністрації зони відчуження і зони безумовного (обов’язкового) відселення Дмитро Бобро розповів, якщо торік зону відвідували кілька десятків людей за тиждень, то зараз їх кількість збільшилася до сотень на тиждень. Серед туристів найбільше мешканців інших країн — Росії, Скандинавії, Великобританії, Західної Європи. Щоправда, Дмитро Бобро підкреслює: «Думаю, не варто називати поїздки в Чорнобиль екскурсіями. Швидше, це відвідування Зони. І насамперед — з просвітницькою метою». А Юрій Татарчук, який часто супроводжує екскурсії, каже: «Більшість із тих, хто їде вперше, змінюють світогляд. Бачать зовсім не те, що очікували — замість екстріму та випаленої пустелі потрапляють в місце, просякнуте історичною пам’яттю».
Мертве місто Якщо в Чорнобилі працюють люди, то Прип’ять — місто-привид, розташоване за три кілометри від атомки. Площі та сквери заросли чагарниками та травою, вулиці перетворилися на вузькі доріжки поміж деревами. Покинуті людьми будинки вже почали руйнуватися. У центрі міста — порожній кінотеатр, готель, гастроном, ресторан, побудований за місяць до трагедії. На іржавих атракціонах розгойдуються дитячі іграшки, височіє відоме колесо огляду... Хрускіт битого скла під ногами, і тиша, в яку гостро вслухаєшся, хоча й розумієш — люди тут не живуть. Радіаційний фон у Прип’яті — 60 мР/год., а біля будівель — понад 100 мР/год.
Особлива зона На оглядовому майданчику ЧАЕС з відстані 300 метрів можна роздивитися «головного винуватця» трагедії — четвертий енергоблок під саркофагом. Тут можна фотографувати, але не можна виходити за межі оглядового майданчика. За відвідувачами пильно стежить охорона. Задля їхньої ж безпеки. Адже рівень радіації тут — 300 мР/год.
Зупинена не означає закрита Більшість людей інформацію про те, що ЧАЕС зупинена, сприймає як те, що вона закрита. Але це не так. Дмитро Бобро підкреслив: останні десять років — це лише етап підготовки до виведення з експлуатації атомної електростанції. Для повного закриття й демонтажу потрібно сто років. Потрібен час, щоб зменшилась радіаційна забрудненість конструкцій та самої території. Дмитро Бобро сказав, що зараз важко оцінити загальну вартість зняття з експлуатації ЧАЕС. Лише додав, що на найближчі п’ять років на ці цілі необхідно виділяти близько 1 млрд. грн. щорічно. Років через 100, висловлюють оптимістичні припущення фахівці, Чорнобильська зона може стати придатною й для проживання людини.
Без адреси, але вдома Втім, у зоні відчуження й зараз живуть люди — ще не так давно було понад 2000 самоселів, нині залишилось понад 200, в основному люди похилого віку. Більшість мешкають у власних домівках, тому не люблять, коли їх називають самопоселенцями. Жити тут якось можна, а от господарювати на землі — безглуздя, адже важкі радіометали глибоко проникли в землю. Але самопоселенці садять овочі, вирощують птицю і свиней, ловлять рибу і полюють, вважають, що «радіації в землі немає».
Дорога додому: всіх — на тест-контроль Зворотня дорога знову пролягає через КПП «Дитятки». Всі, хто побував в 10-кілометровій зоні, проходять тест-контроль на рівень забруднення радіацією. Організатори прес-туру мали рацію — за три години перебування в зоні радіація не вплинула на її відвідувачів. «Передозування» прилад ні у кого не показав.
