«Ти тільки малюй!»

2471 0

Ми у соцмережах:

 «Ти тільки малюй!»

Марія, дружина художника з Острога Олександра Закусілова, допомагає йому в усьому, аби лиш малював, і вважає, що квіти на його картинах навіть живіші, ніж у саду.

Картини художника Олександра Закусілова навіюють теплоту і радість. І не тільки завдяки гарячим жовтим тонам, котрі переважають на картинах. Ті, хто купував його картини або просто милувався ними, стверджують: після цього переймаєшся особливою енергетикою і позитивним настроєм. Від негативних думок не лишається і сліду. Майстер щороку малює понад 100 картин, чимало з них продає, багато полотен вже роз’їхалося по усьому світу. Купують його картини й відомі у Рівному люди. А тому несподівано було дізнатись, що Олександр Закусілов ніколи не вчився художнього ремесла, навіть до художньої школи не вступив — брати не хотіли, хоч і просився. Тож довелося після дитбудинку у Хабаровську, де виховувався, вчитися у ПТУ на автослюсаря і працювати за цією професією. Пізніше, у 18 років, влаштувався водієм тролейбуса, переїхавши в Новосибірськ. А у вільний від роботи час брав пензель і малював — для себе, для знайомих. А потім були Краснодар і Рівне. — Щось мене в Україну потягнуло, — зізнається пан Олександр. — Завжди дивився екранізації за творами Гоголя і мені дуже подобалися українська культура, українські ярмарки, де вусаті здоровані торгують ковбасою і величезними бутлями горілки. Ця романтика так манила, що опинився в Рівному, влаштувався на роботу на завод «Газотрон». Подорожував у той час і Рівненщиною. Дуже мені вже сподобалася Острожчина. Зацікавила історія, сильні традиції, а потяг до культурного, красивого мене просто полонив. Зараз я вже не можу себе назвати росіянином. Я вже цілковито українець. Я почав тут відвідувати храми. Допомагав реставрувати монастир в Межиричах. Тут мене і охрестили в соборі. У віці 33 років… У 1993 році Олександр Закусілов вийшов на пенсію, працюючи на машиноремонтному заводі в Острозі. Втім, на пенсійні виплати прожити було неможливо, тож почав шукати підробітку. Спершу брався ремонтувати годинники, а згодом взявся за пензель і полотно. У затишній квартирі, в якій він має свою залиту сонцем маленьку майстерню, власний міні-виставковий зал, повсюди висять його картини, переважно перші роботи. — Вони, можливо, і не такі досконалі з професійного погляду, проте рідніші. Ось, наприклад, картина, яку я назвав «Мамині квіти», — показує художник на полотно з жоржинами. — Після смерті мами дружина Марія посадила на подвір’ї ці квіти, а я нарвав букет і вирішив намалювати. Вони Марії так сподобалися, що вона попросила, аби цю картину ми залишили собі. Щороку художник малює приблизно 115 картин. Одних лиш Острогів уже до 2 тисяч намалював. Ці полотна роз’їхалися по всьому світові. — Чесно кажучи, мені вже набридло їх малювати. Це вже схоже на штампування, — зізнається автор. — Але ти ніколи не малював однакових картин, — втручається у розмову його дружина Марія. — Завжди старався змінити чи пору року, чи саму природу навколо архітектурних споруд. Олександр з любов’ю і вдячністю дивиться на дружину і зізнається: вона його найкращий порадник, натхненник, критик і помічник. — Лише з Марією я відчув себе людиною, — розповідає пан Олександр. — Прикро, що зійшлися вже у старшому віці і дітей не маємо, але один одному допомагаємо чим тільки можемо. Особливо Марія мені. Вона все робить для того, аби мені краще працювалося. І рамок наріже, і полотно натягне, і по господарству все сама. «Ти тільки малюй!» — мені каже. — Дивлюся, як він працює: от ніби нічого ще нема на полотні, а потім така краса стає, що відірвати погляд не можу, — продовжує пані Марія. — Особливо йому вдається малювати квіти. І я квіти дуже люблю. Мені інколи навіть здається, що на його картині живіші квітки, аніж у саду. А коли мені важко, прийду в кімнату, де він вивішує свої картини для показу покупцям, сяду там і ніби щось роблю, а насправді полотнами милуюся, і так мені добре стає, так легко! — Проте дружина мене рідко хвалить, — зізнається пан Олександр. — Якщо скаже «нормально», то це вже хороший комплімент. А так вона завжди побачить місце, де я недопрацював, і скаже мені. Я спершу бурчатиму, а потім, коли вона вийде, тихенько переробляю, як вона сказала. Завжди її слухаю. Нині картини Олександра Закусілова можна побачити і на виставках в Острозі, і в селі Грем’яче, де родина проживає, і в Рівному. Красуються вони на стінах і у відомих людей області, зокрема, голови ОДА Василя Берташа, який придбав картину українського козака і дівчини на День незалежності, та у ректора Острозької академії Ігоря Пасічника. До речі, на стінах академії красується його портрет княгині Гальшки Острозької. Загалом пан Олександр написав сім картин, присвячених життю княгині, попередньо перечитавши усе, що про неї було написано. Проте портрети писати пан Олександр не любить. Більше до душі йому квіти, пейзажі, картини із селянського життя. Щоправда, на замовлення малював навіть ікони. А замовляють часто. Людям подобаються полотна художника, котрі вражають витонченою простотою і досконалою наближеністю до реальності. Та й ціни на картини пан Олександр ставить невисокі: від трьохсот гривень, залежно від розміру і примх замовника. — А примхи бувають різні, — усміхається художник і показує в каталозі картину напівоголеної жінки. — Це один американець сфотографував свою дружину і попрохав намалювати з фото картину 1х1,5 м. А потім згорнув її у трубочку і повіз у Штати. Нині Олександр Закусілов працює над новими картинами і радіє кожному прожитому дню. Під його опікою вже виріс один учень, нині займається учениця. Проте пропозицію викладати в художній школі пан Олександр відкинув: вважає, що для цього потрібна педагогічна освіта і досвід. Та від допомоги тим, хто хоче навчитися малювати, не відмовляється. Якщо в людини є талант, прагне допомогти його розкрити.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також