У нас медом не намазано?

Рівненщина — унікальна область. За двадцять років незалежної України на Рівненщині спостерігалась найменша плинність голів облдержадміністрації — їх було усього п’ять, тоді як, скажімо, у Запорізькій області за цей час змінилось аж 16 керівників. Крім того, на відміну від інших областей, у нас ніколи не було чужинців — інтереси президентів тут представляли місцеві кадри. Колишні керівники Рівненщини це пояснюють просто — «у нас медом не намазано».

Першим приміряв на себе посаду голови Рівненської облдержадміністрації Роман Василишин. У 80-х він очолював підприємство «Газотрон», у 1991-му став директором філіалу спільного радянсько-австрійського підприємства «Едланд». Того ж року його обрали першим заступником голови облвиконкому. А у 1992-му Президент України Леонід Кравчук призначив п. Василишина своїм представником на Рівненщині. Через три роки за Президента Леоніда Кучми він стає головою облдержадміністрації. — Прийшов на посаду у той час, коли в області не було ні доріг, ні бензину, ні пенсій, — згадує Роман Василишин і наводить приклад, як доводилось вирішувати тоді проблеми області. — «Рівнеазот» також стояв, бо газу не було. Тоді обов’язки прем’єр-міністра виконував Юхим Звягільський, до нього я і поїхав. Після моєї зустрічі він скликав нараду і наказав: «Щоб завтра на «Азоті» був газ!». А мені сказав їхати у Рівне, мовляв, газ о 9-й годині ранку вже буде. Однак наступного ранку газ на підприємстві не з’явився. Через двадцять хвилин знову дзвоню до Звягільського А він каже почекати на лінії, а сам до когось телефонує і починає кричати: «Я тобі сказав — щоб був на «Азоті» газ! Якщо через півгодини не буде, я тебе так посаджу, що ти не вилізеш!». І все, на підприємство подали блакитне паливо... А ще пригадую, що одним з перших розпоряджень було видати кожному мешканцю по кілограму борошна на Пасху. Бо ж тоді взагалі ситуація в області дуже важка була. Тоді почали гасити борги із зарплатні в бюджетній сфері. Фактично я керував областю з 1992 по 1997 рік. А пішов з посади голови обласної державної адміністрації за власним бажанням. Бо захворів, три місяці в лікарні пролежав. Їздив тоді до Леоніда Кучми, просив, щоб зняв мене з посади, але він мене вигнав з кабінету. У 1997 році знову до нього поїхав, знову прошу звільнити мене, кажу, що з мене вже люди сміються, мабуть. Мені тоді був потрібен тривалий час для реабілітації, і все, що я міг, це приїхати на машині, піднятися у ліфті і посидіти в кабінеті. Навіть в район виїхати не міг. Президент тоді мене звільнив, а головою облдержадміністрації призначив Миколу Сороку. Пізніше при зустрічі з Леонідом Кучмою питав у нього, чи був ще такий голова ОДА, який би просився на звільнення, то він відповідав, що не було, — навпаки, вигнати не можна. На мою думку, при призначенні голів облдержадміністрацій у нас завжди керувались тим, щоб це були люди не випадкові, з досвідом управління. Наступник Романа Василишина — Микола Сорока — очолював Рівненщину до кінця терміну президентства Леоніда Кучми. А допомагав йому тоді, до речі, нинішній голова ОДА Василь Берташ, на посаді його першого заступника. До призначення Микола Сорока працював головою правління Рівненського обласного виробничого об’єднання «Облагротехсервіс». Часи керування Миколи Сороки, окрім іншого, запам’яталися рівнянам скандалом навколо того ж «Рівнеазоту» (облдержадміністрація керувала корпоративними правами держави на 53,86 відсотка акцій заводу), який погруз у боргах. Зате «в епоху» Миколи Сороки рівняни отримали цілодобове водопостачання. Після «помаранчевої революції» він запевняв, що не хотів би знову бути головою облдержадміністрації. Каже, на цій посаді слід працювати не більше п’яти років.

	Микола Сорока

— На той час, коли мене призначили, в області була п’ятимісячна заборгованість з виплати заробітної платні в бюджетній сфері та семимісячна заборгованість з виплати пенсій, які ми згодом погасили, — розповідає Микола Сорока. — Обласного бюджету не вистачало, оскільки реальна наповнюваність була на рівні 60% (борги мали РАЕС та «Рівнеазот»). І в цих умовах треба було щось робити. Працювали тоді з 7-ї години ранку і до ночі, по дві години спали. До того ж, політична ситуація складна була. Замість того, щоб об’єднуватися заради вирішення проблем, боролися за владу. Хто не був головою облдержадміністрації, той не знає, наскільки це нервова робота. Не те що працювати — жити не хотілося. Але згодом розрахувалися з боргами, а в 1997-му ще цілодобово воду почали подавати у домівки рівнян. Збудували сірникову і бурштинову фабрики. Тоді ще Роман Василишин жартував: «Миколо, якщо зробиш воду цілодобово, то ти вже можеш нічого не робити. А коли ще й сірникову фабрику завершиш, то взагалі можеш на роботу не приїжджати — тобі все зарахується». У 2003-2004 роках вже легше було — пішли інвестиції, робота налагодилась, а потім все напрацьоване знищували впродовж п’яти років. І кадри розслабилися за часів президентства Віктора Ющенка. При Леонідові Кучмі така дисципліна була, що ми його духу боялися. Події «помаранчевої революції» сприймав дуже болісно, зокрема мітинги, на які зганяли студентів, біля облдержадміністрації. Ми перед цим по всіх гуртожитках ремонти поробили, а потім приходили першокурсники і кричали: «Сороку геть»... До речі, ми були тоді єдиною областю, яка не визнала повноваження Віктора Ющенка сесійним рішенням обласної ради. Як до людини я ставлюся до нього нормально, але не як до керівника. Призначений Президентом Віктором Ющенком на посаду голови ОДА Василь Червоній втримався у кріслі більше року. Значну увагу він приділяв релігійним питанням, зокрема, хотів заборонити торгівлю на базарах у неділю. Відносини з обласною радою, щоправда, у Василя Червонія не склалися — депутатська більшість у 2006 році проголосувала за висловлення йому недовіри та просила Віктора Ющенка його звільнити, що пізніше Президент і зробив. На зміну йому прийшов успішний бізнесмен Віктор Матчук, одним із основних завдань якого було залучити якомога більше інвестицій в область, на чому акцентував увагу майже на кожній нараді з головами райдержадміністрацій. Також за його керування був добудований обласний онкодиспансер, 30 мільйонів на який вдалося випросити у прем’єр-міністра Юлії Тимошенко.

	Василь Червоній

— Перше враження було, що прийшов у пустелю, тобто не було якихось планів, проектів, які можна було б продовжити, — розповідає Віктор Матчук. — Навпаки, було дуже багато проблем. Однак приємно, що коли я залишав посаду голови облдержадміністрації, область жила спокійно і розвивалася. Вдалося започаткувати кілька важливих інвестиційних проектів. Це і реконструкція підприємства «Волинь-Цемент», і проект з виробництва автоклавного бетону та інших виробів з бетону, і «Країна Смаку» з виготовлення заморожених напівфабрикатів. Вдалося знайти та виділити земельну ділянку під майбутній спорткомплекс на Макарова, збудувати дорогу Київ-Чоп та частину дороги Київ-Варшава, не було допущено розвалу «Рівнеазоту» та ін. Однак є багато і негативних моментів, зокрема, війна з урядом, незалежно від того, хто його очолював. Також не встиг знайти інвестора для аеропорту, не вдалося створити індустріальний парк, хоча земля для нього виділена. Багато чого не встиг зробити. Заяву на звільнення з посади голови ОДА написав, оскільки розумів, що до влади прийшла нова команда, відповідно, область мають очолити інші люди. За таких умов мені б було просто некомфортно працювати — для чого мучити себе та інших? А те, що в області найменша плинність голів облдержадміністрації, то вважаю, що це через те, що Рівненщина не є надто цікавим об’єктом, щоб сюди призначати своїх людей з Києва чи Сходу. У нас навіть кордону з Євросоюзом немає, тобто медом тут не намазано. Однак стабільність кадрів, безперечно, позитивно впливає на область. Поки змінюються уряди і президенти, Рівненщина продовжує перебувати у верхівці рейтингу областей за різними показниками. Тим часом Василь Берташ, який, представляючи Президента Віктора Януковича, керує облдержадміністрацію з 2010 року і намагається усіма силами підтримати свій імідж господарника. Зокрема, до своїх здобутків він відносить скасування примусових «добровільних» внесків у лікарнях та запровадження безкоштовної ургентної допомоги. Маючи підтримку однопартійців у вищих ешелонах влади, йому вже вдалося добитися виділення значних сум коштів для будівництва кількох шкіл, лікарень, закладів соцзахисту. Найяскравішим витрачанням грошей наразі є будівництво за понад 20 мільйонів гривень культурно-історичного комплексу «Пересопниця», який в результаті отримав чимало негативних відгуків та скептичних прогнозів щодо його подальшого функціонування від рівнян.