Існує міф, що східні чоловіки надзвичайно уважні і турботливі, є цінителями слов’янської жіночої вроди. Мабуть, не одна українка забажала пізнати східну любов, зрозумівши пізніше, що все зовсім не так, як вона уявляла. Араби можуть бути не тільки пристрасними і ввічливими залицяльниками, а й ревнивими, істеричними та схильними до фізичного насильства. У цьому на власному досвіді переконалась дівчина з Рівненщини, яка приїхала до йорданця, щоб вийти заміж, а через місяць вже втікала з його будинку в синцях та з надією, що він не кинеться її шукати.
Не ходи в шортах 27-річна Анна Калитинюк (ім’я та прізвище змінено з етичних міркувань) — мешканка одного з північних районів Рівненщини. Дівчина працює у сфері комп’ютерних послуг і веде активний спосіб життя — займається спортом і спілкується з друзями, шукає нових вражень, проте наївною її не назвеш — вона точно знає, чого хоче від життя. Анна розповіла, що з йорданцем Заїдом познайомилася в одній із соціальних мереж Інтернету: — В Інтернеті я спілкуюся з багатьма людьми, нерідко — англійською мовою. Мені це цікаво, тому я була рада новому знайомству. Через два місяці спілкування Заїд запропонував приїхати в його країну — Йорданію, щоб познайомитися ближче з ним та з культурою цієї країни. Я була не проти, а от щодо одруження, розмови про яке він почав заводити, одразу йому пояснила, що не хочу поспішати, адже ми ще не знали достатньо одне одного. Домовились, що приїжджаю на місяць у серпні цього року. Заїд зустрів мене, і хоча не був зовні особливо привабливим, але вразив своїм ставленням до мене як до жінки — більшість наших чоловіків так не вміють. Проте вже тоді я звернула увагу, що він ревнивий. Йому одразу не сподобалось, в якому одязі я ходжу — в майках, шортах, футболках — так, як звикли ходити влітку на відпочинку українці. Він робив мені зауваження, казав, що йому не подобається, що мене бачать всі чоловіки. Я приїхала, коли у Йорданії був Рамадан. Мій режим життя одразу змінився — вдень ми переважно спали, а вночі готували їжу, ходили і їздили в гості. Жили у будинку його сім’ї — п’ятиповерховому маєтку, де також мешкали його мама, брати й сестри. У кожного з членів родини був свій поверх або корпус будинку. Сім’я була небідна. Те, що змінився день на ніч, для мене було дивно й некомфортно, проте з поваги до їхніх звичаїв я їх дотримувалась.
Доглядай трьох дітей, готуй і прибирай Анна почала знайомитися зі східними звичаями і швидко зрозуміла, чому українські жінки такі популярні серед чоловіків-мусульман: — Одружуючись з мусульманкою, йорданець платить їй велику суму, за яку жінка купує собі золото, одяг та розпоряджається цими грошима, як хоче. Українська жінка не вимагає грошей з чоловіка при одруженні, вона часто й взагалі не знає, що є така традиція. В принципі, жінки там не працюють, і Заїд хотів, щоб і я була домогосподинею. Я розуміла, що там так прийнято, проте в Україні у мене повноцінне життя — робота, спорт, друзі, тому я одразу його попередила, якщо у нас з ним складеться спільне життя, то я хотіла би працювати. Щоправда, на мене відразу звалилилися домашні обов’язки. Прибирати, готувати їжу — це не проблема. Але одразу, коли я приїхала, він забрав своїх трьох дітей від своєї матері до себе. Виявилося, що він був одружений, і перша його дружина, як мені пояснили… втекла. Діти були геть малими, старший тільки мав іти до школи. З дітьми в мене виникли проблеми. Я ж не знала арабської, ми з Заїдом спілкувались англійською, якої діти не знали. Як, не знаючи мови, можна вкласти їх спати, доглядати за ними, виховувати? Крім того, діти там не такі, як наші — вони дуже неслухняні, а батьки майже не роблять їм зауваження. Через деякий час він поставив мене перед фактом, що нам необхідно одружитися. Я цього не хотіла. Слава Богу, в Україні затягують з виготовленням відповідних документів. Це мене врятувало від неминучого і помилкового кроку. Через затягування з документами він дуже сердився, казав, що відпустить мене додому тільки після одруження. Мені це не подобалось, я захотіла додому.
До кого ти телефонуєш? Буває, що для того, щоб прийняти остаточне рішення, потрібен поштовх. Анна розповідає, що для неї таким поштовхом стало фізичне насильство: — Заплющивши очі на різницю культур, на консервативність його уявлення про сім’ю, я побачила, що він все частіше перетворюється на зовсім іншу людину — стає надзвичайно ревнивим, раптово спалахує гнівом, нервує. Напевно, він був психічно неврівноваженим. Було кілька ситуацій, які вразили мене до глибини душі. Наприклад, якось я мила підлогу і йому не сподобалось, як я це зробила. Спересердя він вилив на килими на підлозі відро води і я була змушена наново чистити й сушити їх. Або поїхали ми якось на екскурсію з його сім’єю та дітьми. В той день старший його син був особливо неслухняним. І коли ми сіли в автобус, Заїд почав його сварити і бити. Я дивилася на це мовчки, боялася заступитися за дитину, бо могла потрапити під гарячу руку. Дитина потім ходила в синцях в школу. Я зрозуміла, що чоловік, до якого я приїхала і який мав намір зі мною одружитися, схильний до жорстокості. Врешті застосував її і до мене. Перший раз він боляче схопив мене за руку так, що залишився синець, коли до нас прийшли гості, а я відлучилася на хвилину від них. Потім просив вибачення за скоєне. Проте він цим не обмежився. Він став деспотом — забороняв мені часто говорити з мамою та сестрою по скайпу, заблокував мою сім-карту на телефоні, тож я змушена була робити дзвінки з його телефону. Він постійно перевіряв номери, на які я телефонувала. Врешті заховав мої документи, замикав мене в будинку так, що я не могла вийти надвір, а ключі ховав. Побив він мене, коли до нього прийшли приятелі. Він змусив мене сидіти з ними, хоч я казала йому, що не хочу заважати їхній суто чоловічій компанії. І от йому здалося, що я фліртую з котримсь з його гостей. Після того як вони пішли, почалося страшне — він кричав на мене, щипав, бив по ногах, боляче штовхав. Синці ще потім довго не сходили з мого тіла. Я не захищалася — просто сиділа, закривши обличчя руками.
Адресу посольства зашифрувала в молитовнику Анна зрозуміла — далі знаходитись у домі Заїда неможливо. Втекти, розповідає Анна, допомогла їй українка: — Трохи раніше перед цим жахливим інцидентом я познайомилася з дівчиною-українкою, яка вийшла заміж за його друга. Вона дозволила мені зателефонувати до моєї мами зі свого телефону. Я попросила маму знайти телефони та адресу посольства України в Йорданії і записала їх у молитовник, який мені дала із собою мама при від’їзді. Я зашифрувала ті записи, як могла, адже дійшло до того, що він перевіряв кожну деталь мого життя, намагаючись повністю його контролювати. Я зателефонувала до консула і він порадив мені втікати при першій нагоді. Того вечора я дочекалася, поки Заїд заспокоїться й засне, зібрала речі, знайшла документи й кинулася до дверей, як тільки трохи посвітліло на вулиці. Виявилося, що хоч він і був дуже п’яний, але двері зачинити не забув. Ключа ніде не було. Тоді я кинулася на поверх вище, де жили його рідні. Його сестра бачила, в якій я ситуації, і пошкодувала мене, відкривши двері. Я йшла по вулиці, постійно озиралась, чи він не женеться за мною. Слава Богу, мені трапився хороший таксист, відвіз до посольства, звідки мене й відправили додому. Дуже вдячна людям, які там працюють, за хороше ставлення і турботу про мене, бо сама я не впоралася б. Пізніше я дізналася, що Заїд мене шукав — чекав біля посольства, а потім взагалі подав у розшук в поліцію. Коли я знову з’явилася в Інтернеті, писав мені, щоб я поверталася, бо він мене дуже любить. Я припинила спілкування з ним і надіялася, що у своїх пошуках він не приїде в Україну. А потім дізналася, що до нього хоче приїхати ще якась дівчина з України. Хочу застерегти її від цього кроку, порадити таким дівчатам не їхати одразу в країну, де живуть їхні кавалери зі Сходу. Раджу зустрітися з ним на нейтральній території і познайомитися ближче, ніколи не довіряти одразу. Повернувшись в Україну, я переоцінила своє життя, почала дуже цінувати рідних, друзів, роботу. І не хочу, щоб хто-небудь дізнався, що зі мною трапилось в Йорданії. Хочу швидше про це забути.
Коментар Лілія Драпчинська, начальник відділу громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВСУ в Рівненській області: — У цьому році мешканці Рівненської області активно оформляють закордонні паспорти. Якщо за 10 місяців минулого року заяву на їхнє оформлення подали 12 тисяч людей, то за 10 місяців цього року — вже 16 тисяч. Це дивує, адже за останні кілька років трудова міграція наших громадян за кордон значно схлинула. Варто зазначити, що серед тих, хто сьогодні їде за кордон, багато молодих дівчат віком 20-30 років. Ми не маємо права з’ясовувати мету поїздки, бо це є втручанням у приватне життя людини. Проте коли ми бачимо, що поруч з дівчиною є посередники або сумнівні особи, повідомляємо у службу боротьби зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми, працівники якої проводять з нею співбесіду. Завдяки спостережливості наших працівників та роботі цієї служби було неодноразово виявлено випадки, коли дівчата їхали за кордон працювати офіціантками чи покоївками, а також одружуватися, а врешті мали стати сексуальними рабинями в борделях. Тому хочеться звернути увагу молодих дівчат на те, щоб вони були уважними і прискіпливо ставилися до оголошень про хорошу роботу за кордоном в готелях чи ресторанах, перевіряли всі умови контракту і роботодавця, який пропонує послуги з працевлаштування. А якщо вже бачать, що потрапили зовсім не туди, куди їхали, ні в якому разі не віддавати свій паспорт сторонній особі.
