Кожна людина має якесь захоплення. Щось таке, що вона робить не з примусу, а з власної волі, та ще й отримує від цього задоволення. Хтось любить спорт, хтось музику, хтось риболовлю, хтось сусідку, хтось домашніх тварин… Без усього цього жити було б нецікаво. Життя, про яке ми згадали, за своїми досі нам не зрозумілими законами вибирає із наших захоплень щось одне і робить це всесвітньо популярним. А там, де популярність — там рекорди.
Кожна людина має якесь захоплення. Щось таке, що вона робить не з примусу, а з власної волі, та ще й отримує від цього задоволення. Хтось любить спорт, хтось музику, хтось риболовлю, хтось сусідку, хтось домашніх тварин… Без усього цього жити було б нецікаво. Життя, про яке ми згадали, за своїми досі нам не зрозумілими законами вибирає із наших захоплень щось одне і робить це всесвітньо популярним. А там, де популярність — там рекорди. Візьмемо спорт. Аби встановити хоча б рекорд району із стрибків, скажімо, у довжину, треба довго і наполегливо тренуватися. Та навіть це не дасть гарантії успіху. Для прикладу: усі атлети об’єднаної Німеччини, починаючи із 1989 року, не могли встановити бодай одного світового рекорду. Лише цими днями кремезна німкеня закинула молот за рекордну позначку і увінчала цим двадцять три роки зусиль тисяч спортсменів-професіоналів своєї батьківщини. І так не лише у спорті. Спробуйте встановити рекорд відвідуваності платного музичного концерту. Та для початку хоча б ноти вивчіть. Тобто усі ці рекорди для бовдурів. Саме так вважала частина моїх однолітків, які з малих років подалися у піонерські та комсомольські активісти. Чим вони займалися? Нічим. Точніше, усе довкіл очолювали. От, скажімо, граються дівчатка у якісь свої фантики, а тут піонерка підійшла і вмить перетворила це на піонерський конкурс імені Леніна. Фантазія у цих активістів була неймовірна. А що їм було робити? Треба ж було хоч якось позначити свою діяльність. І це загалом було непогано. Завдяки активності тих комсомольців-піонерів таки щось відбувалося, інколи навіть дуже цікаве. Так один мій приятель завдяки комсомольському походу познайомився із своєю майбутньою дружиною. Впевнений, що й тепер ініціативи колишніх комсомольців не минають дарма. Не лише майбутніх дружин та чоловіків знаходять учасники нинішніх масових дійств. Можна просто побути серед людей, себе показати, на інших подивитись. А фантазії потрібно більше. Ну, встановили один раз рекорд із зібрання людей у вишиванках — і досить, навіщо повторюватися? Скільки ще тих рекордів під ногами лежить! Підбирай, не лінуйся. Це ж не спортивні рекорди ставити, тут не треба тренуватися, відмовляти собі у задоволеннях, витримувати нелюдські навантаження заради додаткового сантиметра у результаті. Це не музика, заради майстерності в якій слід щодня годинами мучити скрипку, піаніно, трубу, нерви сусідів… Чому б нам не встановити світовий рекорд, наприклад… з кількості людей у солом’яних капелюхах на одній площі? І патріотично, і народно, і виробникам брилів робота разом із прибутком. Наступного року встановимо рекорд із кількості людей у постолах — теж фольклор підтримаємо, народні промисли і таке інше. Кому фольклор не до вподоби, можна учверити щось екстремальне. Наприклад, встановити світовий рекорд, зібравши в одному місці людей у підштаниках. Оголених та босих не пропонувати — у цій галузі усі рекорди вже встановлено сорок років тому тодішніми хіпі у західній Європі та США. Або можна зібрати на майдані тисячі людей і усім разом три рази вигукнути «Слава Україні!». Можна і чотири рази вигукнути, може, це теж як світовий рекорд зарахують. Надалі можете вигадувати без мене. Нічого складного тут немає. Так само, як немає у цьому всьому ознак психічного нездужання. Просто фантазія багата, і все. І наостанок — до відома організаторів вчорашнього рекорду із вишиванками. У той же день, не згадаю в якому місті, встановили свій рекорд. Зібрали сорок тисяч людей… без вишиванок. Із цим потрібно щось терміново робити. Думайте, фантазуйте, організовуйте!
