Коли рівненська паства дізналася про призначення 32-річного Іларіона (Процика) новим архієпископом Рівненським та Острозьким (УПЦ КП), то виникли певні очікування... Спочатку ці очікування були дуже обережними. Як зараз почувається у нашому місті новий архієрей, чи знайшов він спільну мову з вірянами — ми запитали у самого владики Іларіона.
— Дякувати Богу, в нас на Рівненщині дуже добра і позитивна паства, особливо у Київському Патріархаті. Тому сприйняли мене, можу впевнено сказати, дуже добре. Легко мені працювати зараз. Якщо і були стосовно мене якісь гострі питання, то принаймні мені про них ніхто зараз не говорить. Тому працюється з Божою допомогою добре. Звичайно, неможлива нормальна праця без якихось труднощів, і якщо ці труднощі виникають — то це нормально. Завжди, коли людина робить добру справу, вона обов’язково стикається з певними перепонами. Тому якщо і виникають якісь труднощі в єпархії, то спочатку слід уважно вивчити питання, виявити причину — чому так трапилося і вже потім, відштовхуючись від церковних канонів, апостольських приписів, приймати мудре рішення. — У чому ви насамперед вбачаєте свою місіонерську діяльність? Які нові методи будете використовувати? — Сьогодні, мабуть, нічого нового придумувати не потрібно, але дуже часто ми забуваємо про добре старе. Наприклад, ще в дореволюційній православній церкві (тоді це була єдиноруська церква) дуже добре було розвинуте місіонерство. Сучасне місіонерство полягає в тому, що потрібно насамперед стати місіонером у себе вдома, тобто показувати власний приклад. І найперше, на що буде спрямована моя діяльність, — це, звичайно, намагатися самому бути тим пастором, який має відповідати за канонами слову архієпископа, і буду вимагати цього ж від духовенства. Якщо це буде відбуватися, якщо всі священики, Київського Патріархату в першу чергу, стануть добрим прикладом, тоді і служіння наше буде звершуватися саме в тому руслі, як воно має бути. Тоді буде і робота з паствою, з молоддю, соціальна робота. Ми будемо значну увагу приділяти саме роботі з молоддю. — Про те, що ми втрачаємо молодь, говорять і соціологи, і політики. Але ми її втрачаємо і в духовному вихованні. У той же час не всі священики звертають увагу на молодь. Можливо тому, що дуже важко з нею працювати, потрібно шукати нові слова і нові підходи. І книжними словами тут не обійдешся. — Безумовно, я навіть не рекомендую нашим священикам обходитися завченими фразами. От що робити, наприклад, коли звертається людина, причому будь-якого віку? Найпростіше сказати: «Моліться і Бог вам допоможе». Але нині дуже велику увагу треба звертати на те, щоби почути людину і намагатися увійти в її становище. Немає значення, яка це проблема, але, як правило, ми, священнослужителі, маємо право вирішувати тільки духовні проблеми, щоб не перевищити своїх повноважень. І коли священик починає розуміти, що людина хоче сказати, тоді, відповідно, він сам починає згадувати, можливо, зі свого особистого досвіду або святих отців, якісь повчання і тоді йому набагато легше дати правильну відповідь, ту, яка саме потрібна людині, щоб допомогти їй. — Але нині не обійтися без новітніх технологій. Кажуть, що у вас є сторінка на Фейсбуці? — Так, я недавно ризикнув. — Скільки вже друзів? — Майже 400. — Думаю, після нашої розмови їх буде більше. — Я, як правило, нікому не відмовляю. Я, може, і не самий чемний користувач Фейсбуку, тому що я заходжу туди, особливо у піст, раз у тиждень, але якщо є нагода, то переглядаю сторінки, і якщо хтось задає запитання, звичайно, духовного змісту, то я відповідаю. — У мене на фейсбушній сторінці, коли я повідомив мережанам про зустріч з вами, виникло дуже багато запитань, які я вам передам. Одне з перших запитань із мережі Інтернет — люди просять, щоб ви показали свій годинник. — Я не користуюся годинником вже років десять, бо і так справляюсь, намагаюсь не запізнюватися. Користуюся звичайним мобільним телефоном. — Як ви зрозуміли, це було запитання в контексті особистого прикладу служіння… — Так. — Є зараз основна проблема — зневіра, викликана скрутою. Що порадите нашим вірянам, як знайти оптимізм, бажання жити і прагнути до покращення життя? — Ви зачепили дуже глибоку тему. Найперше, треба зосереджувати увагу на собі, бо одна з головних проблем — це коли ми хочемо бачити позитивний приклад у комусь, але не в собі. І якщо ми більше уваги будемо звертати на себе, не дивуватися, чому нас ображають, а намагатимемося зрозуміти, чому ми ображаємо когось, тоді нам стане легше. Ми почнемо ставати добрішими до себе, до навколишніх. І тоді весь зовнішній світ нам буде здаватися кращим. Навіть у Святому Писанні говориться, що світ обов’язково прийде до свого завершення. У Євангелії від Матфея є дві великі глави, які описують події Страшного Суду. Спаситель прямо і дуже ясно подає головні ознаки, які будуть передувати цьому, — загальна зневіра, лжепророки, охолодження любові, ненависть. Весь негатив, що є в нашому житті, буде збільшуватись. Але святі отці дають нам пораду, як поводитись, а це означає, що треба значну увагу приділити своєму особистому спасінню. Цитата із слів Преподобного Серафима Саровського — «Спасайся сам і біля тебе спасуться тисячі». — Не секрет, що ми сприймаємо здебільшого релігію суто через якісь зовнішні прояви. Часто буває, що людей можна побачити в церкві тільки один раз у рік — на освяченні паски. Скажіть, як відійти від цієї обрядовості і знайти більше духовного змісту, зокрема на Пасху? — Жаль тих людей, які приходять у церкву тільки на Пасху, тому що таким людям важче в житті. Але я з радістю вітаю всіх, кого побачу у пасхальну ніч. Тому що є в Євангелії така притча про працівників, які приходили в різні години. Але навіть той, який попрацював лише одну годину, отримав однакову зарплатню з тим, який працював цілий день. Суть цієї притчі зводиться до того, що найголовніше, щоб людина шукала Бога. Навіть якщо це раз у рік, вона його обов’язково знайде. Користуючись нагодою, хочу побажати всім людям, щоб вони намагалися зустріти Бога у своєму серці. І хочу звернутися до наших православних вірян, щоб в їхніх серцях пасхальне вітання — «Христос Воскрес!» відгукувалося взаємним вітанням — «Воістину Воскрес!». І щоб кожен у своєму житті більше звертав увагу на позитивне, і тоді наше життя стане кращим. — Який сакральний зміст фрази про воскресіння Христа, очевидно, йдеться не лише про згадку в історії, а й певне воскресіння в набагато ширшому плані. Що для вас є воскресіння? — Воскресіння важливе для нас тим, що немає значення, коли я помру. Якщо я помру з вірою у серці, то обов’язково настане момент, що я теж воскресну і буду жити з Богом. І ось до цього зводиться вся сутність християнства. Тому, дорогі у Христі браття і сестри, вітаю вас всіх зі святом Пасхи і щиро бажаю, щоб разом із пасхальним вітанням «Христос Воскрес!» у ваше серце, у кожний дім прийшов Воскреслий Христос, наділив міцним здоров’ям, радістю, благополуччям і подав все необхідне у житті для нашого спасіння.
