Роки мого дитинства минули під знаком кінофільмів про війну. У цих фільмах діти мого покоління бачили німецьких загарбників, які прийшли на нашу землю як убивці і врешті були переможені.
Внаслідок цього німецька мова, якою з екранів кіно й телевізора говорили загарбники та убивці, на довгі роки викликала у мене згадку про ворожого солдата з автоматом «шмайхель». Те ж саме, почувши німецьку мову, відчували і дорослі, які у ті часи ще добре пам'ятали війну. Минули десятиліття. На початку дев'яностих німці почали привозити до нас гуманітарну допомогу, а ми потроху стали їздити за кордон. Чимало моїх друзів та знайомих тепер живуть у Німеччині й дуже цим задоволені. Я ж сам, виїжджаючи за кордон, вже не сприймаю звук німецької мови як ворожої. Навпаки — сам при нагоді вставляю у закордонні розмови усілякі там «бітте шьон» та «данке шьон», відповідаючи завжди ввічливим німцям, австрійцям і швейцарцям. Що казати — жити так, як живуть вони, не відмовиться, напевно, жоден із нас. Хоча і ми тепер живемо нівроку, не те що у часи, коли нам показували «кіно і німців». Звісно, у галасливому натовпі закордонних аеропортів, готелів та ресторанів звучить не лише німецька мова. Чути й інші, й нашу в тому числі. Нещодавно я помітив за собою, що почав якось не так реагувати на звук російської мови. Не тої російської, якою розмовляють мої співвітчизники, «гакаючи» та «шокаючи». Не тої, якою спілкуються між собою, відійшовши від мікрофонів, наші «патріоти». Усякі там тимошенки, луценки, порошенки. Мене почало тіпати від справжньої російської мови з її «аканнями» та «чьоканнями». Колись такою російською розмовляли мої дитячі та юнацькі друзі і приятелі, чиїх батьків занесло до Рівного з Росії,і з яких ми через це інколи глузували. Нині, почувши десь справжню російську мову, я уявляю не хлопців та дівчат із мого шкільного дитинства, а ворогів, які захопили частину нашої землі та вбивають моїх співвітчизників. Під звук цієї мови в уяві щораз виринають постаті «ополченців» на Донбасі та їхніх наскрізь брехливих керівників і пропагандистів. Лише тепер я зрозумів, що і тоді, у роки мого дитинства, вони так само брехали скрізь і завжди. У тому числі й про нас, ну і, звісно, про німців, які були такими ж вбивцями, як і росіяни. Не знаю, чи це лише у мене таке відчуття від тої мови, чи в інших теж? Перевірте на собі при нагоді. Данке шьон!
