Як князі та поміщики вином на Рівненщині торгували

2764 0

Власниками винних заводів у той час в основному були дворяни, оскільки мали привілей на виготовлення таких напоїв.

0000 Але найбільше вина вироблялося на заводі поміщиці княгині Олександри Радзівіл в с. Великий Житин — до 14 тис. відер та в с. Обарів — до 15 тисяч. Завод в Бронниках поміщика Яроцького мав потужність до 7 тис. відер за сезон. Пивоварних заводів було менше — 11. У документах згадується пивоварний завод князя Любомирського в Рівному потужністю у 5 тис. відер пива, в с. Арестів — 1 тис. відер, в с. Шпанів — 1600 відер.

Корчми та шинки орендували євреї

Все вино викупляли так звані відкупщики, яким держава передала право на утримання питних закладів. Більшість з них були поміщиками, великими землевласниками і займатися самостійно торгівлею вином та утриманням шинків та корчмів, не відповідало їх статусу. Тому і надавали корчемну оренду в основному євреям, отримуючи за це немалий прибуток. Так було і в Рівному, яке належало князям Любомирським, і які мали право на торгівлю вином. Увесь цей свій бізнес вони віддавали в оренду місцевим євреям. Так, в першій половині ХІХ ст. в Рівному Казимиру Любомирському належало 22 корчми, 18 шинків, 2 трактири, 2 рейнських погреби, а загалом 44 заклади, які розміщувалися у будинках місцевих євреїв і яким він здавав в орендне користування право на торгівлю напоями. А проживало на той час у Рівному 5 тисяч осіб. У селах і містечках Рівненського повіту було ще 309 різних питних закладів. Всі вони були поділені по розрядах. Корчми, які знаходилися біля або на поштових і торгівельних трактах, відносили до 1-го, найвищого розряду і патент на торгівлю коштував дорожче. Тільки в Олександрії, наприклад, було дев'ять закладів, в с. Басів Кут — два, в Клевані — 14, в Деражно — 8, в Межирічах — 12.

За відро вина — три рублі

У ХІХ ст. у торгівлі спиртними напоями існувала система винних відкупів, за якими право торгувати вином та горілкою надавалося державою на певний термін з торгів. Відкупщик сплачував у скарбницю в якості питного податку встановлену суму і за це мав право відкривати питні заклади, торгувати вином. Вино в той час вимірювалось відрами, продажна ціна якого становила 3 рублі: з цієї суми тільки 85 копійок була закупівельна ціна за вино, державна ж націнка становила 2 руб. 15 коп. Здавалось, яка ж вигода залишалася власнику бізнесу? Однак зиск був. Виконавши, так би мовити, достроково річний план з продажу визначеної кількості вина по 3 руб., відкупщик далі мав право продавати вино по своїй ціні, а різницю залишати собі. Зміг домовитися про меншу закупівельну ціну вина — різниця також залишалась йому. 028_1 Однак, найбільшу фінансову вигоду мав власник від продажу горілки. Горілкою тоді вважали просте (ординарне) вино (хлібне) з різними «благородними» добавками — спеціями (тмин, м'ята, калган). У випадку такого дороблення вина, ціна напою збільшувалася вдвічі і становила 6 руб. за відро. Різниця у 3 руб. оберталась на користь відкупщика. Також відкупщик мав право продавати пиво і міцні медові напої власного виробництва. Немалу вигоду мав він і від продажу закусок.

Перед входом — ліхтар, а фіранки заборонені

Депутати Рівненської міської думи (орган місцевого самоврядування з кінця 19 ст.) не обійшли увагою питання облаштування оптових складів пива, пивних лавок, шинків та підтримання в них «благочинія» і благоустрою, тому що грошові надходження саме від цих закладів приносили місту немалі прибутки. Постановою від 19 жовтня 1906 р. дозволялося розміщувати шинки тільки на перших поверхах будинків. Перед входом мав висіти ліхтар, завішувати фіранками вікна заборонялося, верхня частина вхідних дверей також мала бути скляною й прозорою. Внутрішні двері між кімнатами повинні були бути знесені. У кожній корчмі встановлювали буфетну стійку та шафу для посуду. Кімнати вимагали тримати чистими й охайними, вікна, підлогу та двері фарбувати масляною фарбою. Влада вимагала, щоб закуски на буфетному столі зберігали під скляними ковпаками або накривалися чистою кісеєю. При кожному такому закладі мусив бути ватерклозет (туалет). Господар шинка зобов'язаний був наглядати за поведінкою відвідувачів: не допускати безчинств, ігор, танців та співу, що порушують тишу та спокій. Цікаво, що дозволялися тільки струнний оркестр, арфа і грамофон. Особливо застерігали власників закладів від того, щоб в їх приміщеннях ніхто з відвідувачів не займався наданням адвокатських послуг, або будь-яких інших консультацій. До речі, пивні та винні лавки працювали з 8-ї години ранку до 11-ї вечора, ресторани та трактири з 10-ї ранку до першої ночі, ресторани вищого розряду з 12-ї години ранку до 3-ї години ночі. Вже пізніше, в 1913 р., в Рівному офіційно існувало 35 готелів з досить звучними назвами «Версаль», «Бель-В'ю», «Паризький», «Сан-Ремо», «Метрополь», «Швейцарський», «Гранд-Отель» тощо, при яких неодмінно знаходився або ресторан, або буфет.
Людмила ЛЕОНОВА,
начальник відділу Державного архіву Рівненської області.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Коментарі (всі коментарі проходять модерацію)

Залиште вiдповiдь

Читайте також