
Власниками винних заводів у той час в основному були дворяни, оскільки мали привілей на виготовлення таких напоїв.
Але найбільше вина вироблялося на заводі поміщиці княгині Олександри Радзівіл в с. Великий Житин — до 14 тис. відер та в с. Обарів — до 15 тисяч. Завод в Бронниках поміщика Яроцького мав потужність до 7 тис. відер за сезон.
Пивоварних заводів було менше — 11. У документах згадується пивоварний завод князя Любомирського в Рівному потужністю у 5 тис. відер пива, в с. Арестів — 1 тис. відер, в с. Шпанів — 1600 відер.
Корчми та шинки орендували євреї
Все вино викупляли так звані відкупщики, яким держава передала право на утримання питних закладів. Більшість з них були поміщиками, великими землевласниками і займатися самостійно торгівлею вином та утриманням шинків та корчмів, не відповідало їх статусу. Тому і надавали корчемну оренду в основному євреям, отримуючи за це немалий прибуток. Так було і в Рівному, яке належало князям Любомирським, і які мали право на торгівлю вином. Увесь цей свій бізнес вони віддавали в оренду місцевим євреям. Так, в першій половині ХІХ ст. в Рівному Казимиру Любомирському належало 22 корчми, 18 шинків, 2 трактири, 2 рейнських погреби, а загалом 44 заклади, які розміщувалися у будинках місцевих євреїв і яким він здавав в орендне користування право на торгівлю напоями. А проживало на той час у Рівному 5 тисяч осіб. У селах і містечках Рівненського повіту було ще 309 різних питних закладів. Всі вони були поділені по розрядах. Корчми, які знаходилися біля або на поштових і торгівельних трактах, відносили до 1-го, найвищого розряду і патент на торгівлю коштував дорожче. Тільки в Олександрії, наприклад, було дев'ять закладів, в с. Басів Кут — два, в Клевані — 14, в Деражно — 8, в Межирічах — 12.За відро вина — три рублі
У ХІХ ст. у торгівлі спиртними напоями існувала система винних відкупів, за якими право торгувати вином та горілкою надавалося державою на певний термін з торгів. Відкупщик сплачував у скарбницю в якості питного податку встановлену суму і за це мав право відкривати питні заклади, торгувати вином. Вино в той час вимірювалось відрами, продажна ціна якого становила 3 рублі: з цієї суми тільки 85 копійок була закупівельна ціна за вино, державна ж націнка становила 2 руб. 15 коп. Здавалось, яка ж вигода залишалася власнику бізнесу? Однак зиск був. Виконавши, так би мовити, достроково річний план з продажу визначеної кількості вина по 3 руб., відкупщик далі мав право продавати вино по своїй ціні, а різницю залишати собі. Зміг домовитися про меншу закупівельну ціну вина — різниця також залишалась йому.